|
|
Цивільний Кодекс України
Підрозділ 3
УЧАСТЬ ДЕРЖАВИ, АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ,
ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД У ЦИВІЛЬНИХ ВІДНОСИНАХ
Глава 9
ПРАВОВІ ФОРМИ УЧАСТІ ДЕРЖАВИ, АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ,
ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД У ЦИВІЛЬНИХ ВІДНОСИНАХ
Стаття 167. Правові форми участі держави у цивільних
відносинах
1. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з
іншими учасниками цих відносин.
2. Держава може створювати юридичні особи публічного права
(державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в
порядку, встановлених Конституцією України ( 254к/96-ВР ) та
законом.
3. Держава може створювати юридичні особи приватного права
(підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на
загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 168. Правові форми участі Автономної Республіки Крим
у цивільних відносинах
1. Автономна Республіка Крим діє у цивільних відносинах на
рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
2. Автономна Республіка Крим може створювати юридичні особи
публічного права (навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку,
встановлених Конституцією України ( 254к/96-ВР ) та законом.
3. Автономна Республіка Крим може створювати юридичні особи
приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в
їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено
законом.
Стаття 169. Правові форми участі територіальних громад у
цивільних відносинах
1. Територіальні громади діють у цивільних відносинах на
рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
2. Територіальні громади можуть створювати юридичні особи
публічного права (комунальні підприємства, навчальні заклади тощо)
у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України
( 254к/96-ВР ) та законом.
3. Територіальні громади можуть створювати юридичні особи
приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в
їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено
законом.
Глава 10
ОРГАНИ ТА ПРЕДСТАВНИКИ, ЧЕРЕЗ ЯКИХ ДІЮТЬ ДЕРЖАВА,
АВТОНОМНА РЕСПУБЛІКА КРИМ, ТЕРИТОРІАЛЬНІ ГРОМАДИ У
ЦИВІЛЬНИХ ВІДНОСИНАХ
Стаття 170. Органи, через які діє держава у цивільних
відносинах
1. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки
через органи державної влади у межах їхньої компетенції,
встановленої законом.
Стаття 171. Органи, через які діє Автономна Республіка Крим
у цивільних відносинах
1. Автономна Республіка Крим набуває і здійснює цивільні
права та обов'язки через органи влади Автономної Республіки Крим у
межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Стаття 172. Органи, через які діють територіальні громади у
цивільних відносинах
1. Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні
права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах
їхньої компетенції, встановленої законом.
Стаття 173. Представники держави, Автономної Республіки Крим,
територіальних громад
1. У випадках і в порядку, встановлених законом, іншими
нормативно-правовими актами, від імені держави, Автономної
Республіки Крим, територіальних громад за спеціальними дорученнями
можуть виступати фізичні та юридичні особи, органи державної
влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого
самоврядування.
Глава 11
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗОБОВ'ЯЗАННЯМИ ДЕРЖАВИ, АВТОНОМНОЇ
РЕСПУБЛІКИ КРИМ, ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД
Стаття 174. Відповідальність за зобов'язаннями держави
1. Держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном,
крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено
стягнення.
Стаття 175. Відповідальність за зобов'язаннями територіальних
громад
1. Територіальні громади відповідають за своїми
зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до
закону не може бути звернено стягнення.
Стаття 176. Розмежування відповідальності за зобов'язаннями
держави, Автономної Республіки Крим,
територіальних громад та створених ними
юридичних осіб
1. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади
не відповідають за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб,
крім випадків, встановлених законом.
2. Юридичні особи, створені державою, Автономною Республікою
Крим, територіальними громадами, не відповідають за зобов'язаннями
відповідно держави, Автономної Республіки Крим, територіальних
громад.
3. Держава не відповідає за зобов'язаннями Автономної
Республіки Крим і територіальних громад.
4. Автономна Республіка Крим не відповідає за зобов'язаннями
держави і територіальних громад.
5. Територіальна громада не відповідає за зобов'язаннями
держави, Автономної Республіки Крим та інших територіальних
громад.
Розділ III
ОБ'ЄКТИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ
Глава 12
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ОБ'ЄКТИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ
Стаття 177. Види об'єктів цивільних прав
1. Об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та
цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт,
послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності,
інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Стаття 178. Оборотоздатність об'єктів цивільних прав
1. Об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або
переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва
чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного
обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від
фізичної чи юридичної особи.
2. Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у
цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного
обороту), мають бути прямо встановлені у законі.
Види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним
учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті
допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено
оборотоздатні), встановлюються законом.
Глава 13
РЕЧІ. МАЙНО
Стаття 179. Поняття речі
1. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть
виникати цивільні права та обов'язки.
Стаття 180. Тварини
1. Тварини є особливим об'єктом цивільних прав. На них
поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених
законом.
2. Правила поводження з тваринами встановлюються законом.
3. Тварини, занесені до Червоної книги України, можуть бути
предметом цивільного обороту лише у випадках та порядку,
встановлених законом.
Стаття 181. Нерухомі та рухомі речі
1. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать
земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній
ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни
їх призначення.
Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні
та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а
також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.
2. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у
просторі.
Стаття 182. Державна реєстрація прав на нерухомість
1. Право власності та інші речові права на нерухомі речі,
обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають
державній реєстрації.
2. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо
нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який
зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані
права в порядку, встановленому законом.
3. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або
правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від
надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.
4. Порядок проведення державної реєстрації прав на
нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Стаття 183. Речі подільні та неподільні
1. Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її
цільового призначення.
2. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її
цільового призначення.
Стаття 184. Речі, визначені індивідуальними або родовими
ознаками
1. Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона
наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж
інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.
Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.
2. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки,
властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою,
мірою.
Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.
Стаття 185. Речі споживні та неспоживні
1. Споживною є річ, яка внаслідок одноразового її
використання знищується або припиняє існувати у первісному
вигляді.
2. Неспоживною є річ, призначена для неодноразового
використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд
протягом тривалого часу.
Стаття 186. Головна річ і приналежність
1. Річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і
пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю.
2. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не
встановлено договором або законом.
Стаття 187. Складові частини речі
1. Складовою частиною речі є все те, що не може бути
відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення.
2. При переході права на річ її складові частини не
підлягають відокремленню.
Стаття 188. Складні речі
1. Якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу
використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю
(складна річ).
2. Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі
її складові частини, якщо інше не встановлено договором.
Стаття 189. Продукція, плоди та доходи
1. Продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється,
добувається, одержується з речі або приноситься річчю.
2. Продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо
інше не встановлено договором або законом.
Стаття 190. Майно
1. Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ,
сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Стаття 191. Підприємство як єдиний майновий комплекс
1. Підприємство є єдиним майновим комплексом, що
використовується для здійснення підприємницької діяльності.
2. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу
входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи
земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар,
сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на
торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не
встановлено договором або законом.
3. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю.
4. Підприємство або його частина можуть бути об'єктом
купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.
Стаття 192. Гроші (грошові кошти)
1. Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за
номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця
України - гривня.
2. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у
випадках і в порядку, встановлених законом.
Стаття 193. Валютні цінності
1. Види майна, що вважаються валютними цінностями, та порядок
вчинення правочинів з ними встановлюються законом.
Глава 14
ЦІННІ ПАПЕРИ
Стаття 194. Поняття цінного паперу
1. Цінним папером є документ встановленої форми з
відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове
право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила
(видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з
умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що
випливають з цього документа, іншим особам.
2. До особи, яка набула право власності на цінний папір,
переходять у сукупності усі права, які ним посвідчуються.
Стаття 195. Групи та види цінних паперів
1. В Україні в цивільному обороті можуть бути такі групи
цінних паперів:
1) пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному
капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні
емітентом і одержання частини прибутку, зокрема у вигляді
дивідендів, та частини майна при ліквідації емітента;
2) боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і
передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк
кошти відповідно до зобов'язання;
3) похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких
пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку,
встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або)
товарних ресурсів;
4) товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому
держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.
Законом можуть визначатися також інші групи цінних паперів.
2. Види цінних паперів та порядок їх обігу встановлюються
законом.
3. Цінні папери можуть випускатися в документарній та
бездокументарній формі відповідно до закону.
Стаття 196. Вимоги до цінного паперу
1. Обов'язкові реквізити цінних паперів, вимоги щодо форми
цінного паперу та інші необхідні вимоги встановлюються законом.
2. Документ, який не містить обов'язкових реквізитів цінних
паперів і не відповідає формі, встановленій для цінних паперів, не
є цінним папером.
Стаття 197. Передання прав за цінним папером
1. Права, посвідчені цінним папером, можуть належати:
1) пред'явникові цінного паперу (цінний папір на
пред'явника);
2) особі, названій у цінному папері (іменний цінний папір);
3) особі, названій у цінному папері, яка може сама здійснити
ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу
уповноважену особу (ордерний цінний папір).
2. Законом може бути виключена можливість випуску цінних
паперів визначеного виду як іменних, або як ордерних, або як
паперів на пред'явника.
3. Для передання іншій особі прав, посвідчених цінним папером
на пред'явника, достатньо вручення цінного паперу цій особі.
4. Права, посвідчені іменним цінним папером, передаються у
порядку, встановленому для відступлення права вимоги (цесії).
Особа, яка передає право за цінним папером (індосант), відповідає
лише за недійсність відповідної вимоги і не відповідає за її
невиконання.
5. Права за ордерним цінним папером передаються шляхом
вчинення на цьому папері передавального напису (індосаменту).
Індосант відповідає за існування та здійснення цього права.
За передавальним написом (індосаментом), вчиненим на цінному
папері, до особи, якій або у розпорядження якої передаються права
за цінним папером (індосата), переходять усі права, посвідчені
цінним папером. Індосамент може бути бланковим (без зазначення
особи, якій має бути здійснене виконання) або ордерним (із
зазначенням особи, якій або за наказом якої має бути здійснене
виконання). Індосамент може бути обмежений тільки дорученням
здійснювати права, посвідчені цінним папером, без передання цих
прав індосату. У цьому разі індосат виступає як представник.
Стаття 198. Виконання за цінним папером
1. Особа, що випустила (видала) цінний папір, та особи, що
індосували його, відповідають перед її законним володільцем
солідарно. У разі задоволення вимоги законного володільця цінного
паперу про виконання посвідченого цим папером зобов'язання однією
або кількома особами з числа тих, хто зобов'язався за цінним
папером, вони набувають право зворотної вимоги (регресу) щодо
інших осіб, які зобов'язалися за цінним папером.
2. Відмова від виконання зобов'язання, посвідченого цінним
папером, з посиланням на відсутність підстави зобов'язання або на
його недійсність не допускається.
Володілець незаконно виготовленого або підробленого цінного
паперу має право пред'явити особі, яка передала йому папір, вимоги
про належне виконання зобов'язання, посвідченого цим папером, та
про відшкодування збитків.
Глава 15
НЕМАТЕРІАЛЬНІ БЛАГА
Стаття 199. Результати інтелектуальної, творчої діяльності
1. Результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші
об'єкти права інтелектуальної власності створюють цивільні права
та обов'язки відповідно до книги четвертої цього Кодексу та інших
законів.
Стаття 200. Інформація
1. Інформацією є документовані або публічно оголошені
відомості про події та явища, що мали або мають місце у
суспільстві, державі та навколишньому середовищі.
2. Суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення
порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди,
завданої такими правопорушеннями.
3. Порядок використання інформації та захисту права на неї
встановлюється законом.
Стаття 201. Особисті немайнові блага
1. Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним
законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова
репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної,
художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які
охороняються цивільним законодавством.
2. Відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) життя і
здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека
визнаються найвищою соціальною цінністю.
Розділ IV
ПРАВОЧИНИ. ПРЕДСТАВНИЦТВО
Глава 16
ПРАВОЧИНИ
Параграф 1. Загальні положення про правочини
Стаття 202. Поняття та види правочинів
1. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або
припинення цивільних прав та обов'язків.
2. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи
багатосторонніми (договори).
3. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може
бути представлена однією або кількома особами.
Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для
особи, яка його вчинила.
Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших
осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з
цими особами.
4. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох
або більше сторін.
5. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів,
застосовуються загальні положення про зобов'язання та про
договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або
суті одностороннього правочину.
Стаття 203. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для
чинності правочину
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим
актам цивільного законодавства, а також моральним засадам
суспільства.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг
цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і
відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових
наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може
суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи
непрацездатних дітей.
Стаття 204. Презумпція правомірності правочину
1. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не
встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Стаття 205. Форма правочину. Способи волевиявлення
1. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.
Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не
встановлено законом.
2. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова
письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін
засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
3. У випадках, встановлених договором або законом, воля
сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Стаття 206. Правочини, які можуть вчинятися усно
1. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються
сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які
підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній
реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової
форми має наслідком їх недійсність.
2. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на
підставі усного правочину з другою стороною, видається документ,
що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.
3. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій
формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не
суперечить договору або закону.
Стаття 207. Вимоги до письмової форми правочину
1. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі,
якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у
листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі,
якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного
або іншого технічного засобу зв'язку.
2. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі,
якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами,
уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю,
законом або іншими актами цивільного законодавства, та
скріплюється печаткою.
3. Використання при вчиненні правочинів факсимільного
відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого
копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога
власноручного підпису допускається у випадках, встановлених
законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою
згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога
їхніх власноручних підписів.
4. Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою
не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину
у її присутності підписує інша особа.
Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується
нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка
має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням
причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка
його вчиняє.
Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не
вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений
відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання,
проживання або лікування особи, яка його вчиняє.
Стаття 208. Правочини, які належить вчиняти у письмовій формі
1. У письмовій формі належить вчиняти:
1) правочини між юридичними особами;
2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім
правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;
3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у
двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів
громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206
цього Кодексу;
4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова
форма.
Стаття 209. Нотаріальне посвідчення правочину
1. Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає
нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом
або домовленістю сторін. Договір про закупівлю, який укладається
відповідно до Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і
послуг за державні кошти" ( 1490-14 ), на вимогу замовника
підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.
2. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом
або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на
вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в
якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.
3. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише
такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим
статтею 203 цього Кодексу.
4. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин
з її участю може бути нотаріально посвідчений.
( Стаття 209 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2664-IV
( 2664-15 ) від 16.06.2005 )
Стаття 210. Державна реєстрація правочину
1. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках,
встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його
державної реєстрації.
2. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію,
порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів
встановлюються законом.
Стаття 211. Місце вчинення правочину
1. Якщо у правочині не вказане місце його вчинення, то:
1) місцем вчинення одностороннього правочину є місце
вираження волі сторони;
2) місце вчинення дво- або багатостороннього правочину
встановлюється відповідно до статті 647 цього Кодексу.
Стаття 212. Правочини, щодо яких правові наслідки
пов'язуються з настанням певної обставини
1. Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити
настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої
невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).
2. Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити
припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо,
настане вона чи ні (скасувальна обставина).
3. Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала
сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що
настала.
4. Якщо настанню обставини недобросовісно сприяла сторона,
якій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала.
Стаття 213. Тлумачення змісту правочину
1. Зміст правочину може бути витлумачений стороною
(сторонами).
2. На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити
рішення про тлумачення змісту правочину.
3. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове
для всього змісту правочину значення слів і понять, а також
загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.
Якщо буквальне значення слів і понять, а також
загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не
дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст
встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі
змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.
4. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї
статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка
вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст
попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами,
звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового
договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Стаття 214. Відмова від правочину
1. Особа, яка вчинила односторонній правочин, має право
відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом. Якщо
такою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права
підлягають захисту.
2. Особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин,
мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках,
передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі,
якщо його умови повністю ними виконані.
3. Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в
якій було вчинено правочин.
4. Правові наслідки відмови від правочину встановлюються
законом або домовленістю сторін.
Параграф 2. Правові наслідки недодержання сторонами при
вчиненні правочину вимог закону
Стаття 215. Недійсність правочину
1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент
вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені
частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього
Кодексу.
2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена
законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого
правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин
може бути визнаний судом дійсним.
3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом,
але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його
дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може
бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Стаття 216. Правові наслідки недійсності правочину
1. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім
тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана
повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на
виконання цього правочину, а в разі неможливості такого
повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні
майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість
того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
2. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій
стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони
підлягають відшкодуванню винною стороною.
3. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою
цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі
умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів
недійсних правочинів.
4. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які
встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.
5. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного
правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.
Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного
правочину з власної ініціативи.
Стаття 217. Правові наслідки недійсності окремих частин
правочину
1. Недійсність окремої частини правочину не має наслідком
недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна
припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього
недійсної частини.
Стаття 218. Правові наслідки недодержання вимоги щодо
письмової форми правочину
1. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка
встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім
випадків, встановлених законом.
Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або
оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими
доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення
суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.
2. Якщо правочин, для якого законом встановлена його
недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми,
укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона
підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий
правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.
Стаття 219. Правові наслідки недодержання вимоги закону про
нотаріальне посвідчення одностороннього
правочину
1. У разі недодержання вимоги закону про нотаріальне
посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.
2. Суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде
встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його
вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала
обставина, яка не залежала від її волі.
Стаття 220. Правові наслідки недодержання вимоги закону про
нотаріальне посвідчення договору
1. У разі недодержання сторонами вимоги закону про
нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
2. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору,
що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або
часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його
нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.
У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не
вимагається.
Стаття 221. Правові наслідки вчинення правочину малолітньою
особою за межами її цивільної дієздатності
1. Правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її
цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками
(усиновлювачами) або одним з них, з ким вона проживає, або
опікуном.
Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про
його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій
стороні.
2. У разі відсутності схвалення правочину він є нікчемним.
На вимогу заінтересованої особи суд може визнати такий
правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на
користь малолітньої особи.
3. Якщо правочин з малолітньою особою вчинила фізична особа з
повною цивільною дієздатністю, то вона зобов'язана повернути
особам, вказаним у частині першій цієї статті, все те, що вона
одержала за таким правочином від малолітньої особи.
4. Дієздатна сторона зобов'язана також відшкодувати збитки,
завдані укладенням недійсного правочину, якщо у момент вчинення
правочину вона знала або могла знати про вік другої сторони.
Батьки (усиновлювачі) або опікун малолітньої особи зобов'язані
повернути дієздатній стороні все одержане нею за цим правочином у
натурі, а за неможливості повернути одержане в натурі -
відшкодувати його вартість за цінами, які існують на момент
відшкодування.
5. Якщо обома сторонами правочину є малолітні особи, то кожна
з них зобов'язана повернути другій стороні все, що одержала за цим
правочином, у натурі. У разі неможливості повернення майна
відшкодування його вартості провадиться батьками (усиновлювачами)
або опікуном, якщо буде встановлено, що вчиненню правочину або
втраті майна, яке було предметом правочину, сприяла їхня винна
поведінка.
6. У разі вчинення неповнолітньою особою правочину з
малолітньою особою настають наслідки, встановлені частиною третьою
статті 222 цього Кодексу.
Стаття 222. Правові наслідки вчинення правочину
неповнолітньою особою за межами її цивільної
дієздатності
1. Правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її
цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів),
піклувальника, може бути згодом схвалений ними у порядку,
встановленому статтею 221 цього Кодексу.
2. Правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її
цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів),
піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом
заінтересованої особи.
3. Якщо обома сторонами недійсного правочину є неповнолітні
особи, то кожна з них зобов'язана повернути другій стороні усе
одержане нею за цим правочином у натурі. У разі неможливості
повернення одержаного в натурі відшкодовується його вартість за
цінами, які існують на момент відшкодування.
Якщо у неповнолітньої особи відсутні кошти, достатні для
відшкодування, батьки (усиновлювачі) або піклувальник зобов'язані
відшкодувати завдані збитки, якщо вони своєю винною поведінкою
сприяли вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом
правочину.
Стаття 223. Правові наслідки вчинення правочину фізичною
особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за
межами її цивільної дієздатності
1. Правочин, який вчинила фізична особа, цивільна
дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності
без згоди піклувальника, може бути згодом схвалений ним у порядку,
встановленому статтею 221 цього Кодексу.
2. У разі відсутності такого схвалення правочин за позовом
піклувальника може бути визнаний судом недійсним, якщо буде
встановлено, що він суперечить інтересам самого підопічного,
членів його сім'ї або осіб, яких він відповідно до закону
зобов'язаний утримувати.
Стаття 224. Правові наслідки вчинення правочину без дозволу
органу опіки та піклування
1. Правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування
(стаття 71 цього Кодексу), є нікчемним.
2. На вимогу заінтересованої особи такий правочин може бути
визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідає
інтересам фізичної особи, над якою встановлено опіку або
піклування.
Стаття 225. Правові наслідки вчинення правочину дієздатною
фізичною особою, яка у момент його вчинення не
усвідомлювала значення своїх дій та (або) не
могла керувати ними
1. Правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент,
коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла
керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї
особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні
права або інтереси порушені.
2. У разі наступного визнання фізичної особи, яка вчинила
правочин, недієздатною позов про визнання правочину недійсним може
пред'явити її опікун.
3. Сторона, яка знала про стан фізичної особи у момент
вчинення правочину, зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду,
завдану у зв'язку із вчиненням такого правочину.
Стаття 226. Правові наслідки вчинення правочину недієздатною
фізичною особою
1. Опікун може схвалити дрібний побутовий правочин, вчинений
недієздатною фізичною особою, у порядку, встановленому статтею 221
цього Кодексу.
У разі відсутності такого схвалення цей правочин та інші
правочини, які вчинені недієздатною фізичною особою, є нікчемними.
2. На вимогу опікуна правочин, вчинений недієздатною фізичною
особою, може бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено,
що він вчинений на користь недієздатної фізичної особи.
3. Дієздатна сторона зобов'язана повернути опікунові
недієздатної фізичної особи все одержане нею за цим правочином, а
в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість
майна за цінами, які існують на момент відшкодування.
Опікун зобов'язаний повернути дієздатній стороні все одержане
недієздатною фізичною особою за нікчемним правочином. Якщо майно
не збереглося, опікун зобов'язаний відшкодувати його вартість,
якщо вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом
правочину, сприяла винна поведінка опікуна.
4. Дієздатна сторона зобов'язана відшкодувати опікунові
недієздатної фізичної особи або членам її сім'ї моральну шкоду,
якщо буде встановлено, що вона знала про психічний розлад або
недоумство другої сторони або могла припустити такий її стан.
Стаття 227. Правові наслідки укладення юридичною особою
правочину, якого вона не мала права вчиняти
1. Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного
дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
2. Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого
права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати
їй моральну шкоду, завдану таким правочином.
Стаття 228. Правові наслідки вчинення правочину, який
порушує публічний порядок
1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок,
якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод
людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або
юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим,
територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Стаття 229. Правові наслідки правочину, який вчинено під
впливом помилки
1. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо
обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути
визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та
обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно
знижують її цінність або можливість використання за цільовим
призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного
значення, крім випадків, встановлених законом.
2. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася
в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати
другій стороні завдані їй збитки.
Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці,
зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.
Стаття 230. Правові наслідки вчинення правочину під впливом
обману
1. Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону
в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша
статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом
недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин,
які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує
їх існування.
2. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати
другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що
завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Стаття 231. Правові наслідки правочину, який вчинено під
впливом насильства
1. Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі
внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку
другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
2. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або
психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй
збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у
зв'язку з вчиненням цього правочину.
Стаття 232. Правові наслідки правочину, який вчинено у
результаті зловмисної домовленості представника
однієї сторони з другою стороною
1. Правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості
представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом
недійсним.
2. Довіритель має право вимагати від свого представника та
другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної
шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок
зловмисної домовленості між ними.
Стаття 233. Правові наслідки правочину, який вчинено під
впливом тяжкої обставини
1. Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї
обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом
недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого
правочину.
2. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються
наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка
скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій
стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з
вчиненням цього правочину.
Стаття 234. Правові наслідки фіктивного правочину
1. Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення
правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
2. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Стаття 235. Правові наслідки удаваного правочину
1. Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання
іншого правочину, який вони насправді вчинили.
2. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами
для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили,
відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який
сторони насправді вчинили.
Стаття 236. Момент недійсності правочину
1. Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним,
є недійсним з моменту його вчинення.
2. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки
передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у
майбутньому припиняється.
Глава 17
ПРЕДСТАВНИЦТВО
Стаття 237. Поняття та підстави представництва
1. Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона
(представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені
другої сторони, яку вона представляє.
2. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах,
але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення
переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.
3. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта
органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами
цивільного законодавства.
Стаття 238. Правочини, які може вчиняти представник
1. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих
правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
2. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до
його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він
представляє.
3. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку
він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи,
представником якої він одночасно є, за винятком комерційного
представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Стаття 239. Правові наслідки вчинення правочину представником
1. Правочин, вчинений представником, створює, змінює,
припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Стаття 240. Передоручення
1. Представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому
повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження
частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено
договором або законом між особою, яку представляють, і
представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою
охорони інтересів особи, яку він представляє.
2. Представник, який передав своє повноваження іншій особі,
повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй
необхідні відомості про особу, якій передані відповідні
повноваження (замісника). Невиконання цього обов'язку покладає на
особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії
замісника як за свої власні.
3. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює, припиняє
цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Стаття 241. Вчинення правочинів з перевищенням повноважень
1. Правочин, вчинений представником з перевищенням
повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки
особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення
правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у
разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать
про прийняття його до виконання.
2. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють,
створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту
вчинення цього правочину.
Стаття 242. Представництво за законом
1. Батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх
малолітніх та неповнолітніх дітей.
2. Опікун є законним представником малолітньої особи та
фізичної особи, визнаної недієздатною.
3. Законним представником у випадках, встановлених законом,
може бути інша особа.
Стаття 243. Комерційне представництво
1. Комерційним представником є особа, яка постійно та
самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними
договорів у сфері підприємницької діяльності.
2. Комерційне представництво одночасно кількох сторін
правочину допускається за згодою цих сторін та в інших випадках,
встановлених законом.
3. Повноваження комерційного представника можуть бути
підтверджені письмовим договором між ним та особою, яку він
представляє, або довіреністю.
4. Особливості комерційного представництва в окремих сферах
підприємницької діяльності встановлюються законом.
Стаття 244. Представництво за довіреністю
1. Представництво, яке грунтується на договорі, може
здійснюватися за довіреністю.
2. Представництво за довіреністю може грунтуватися на акті
органу юридичної особи.
3. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією
особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана
особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій
особі.
Стаття 245. Форма довіреності
1. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій
відповідно до закону має вчинятися правочин.
2. Довіреність, що видається у порядку передоручення,
підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених
частиною четвертою цієї статті.
3. Довіреність військовослужбовця або іншої особи, яка
перебуває на лікуванні у госпіталі, санаторії та іншому
військово-лікувальному закладі, може бути посвідчена начальником
цього закладу, його заступником з медичної частини, старшим або
черговим лікарем.
Довіреність військовослужбовця, а в пунктах дислокації
військової частини, з'єднання, установи, військово-навчального
закладу, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії,
а також довіреність робітника, службовця, члена їхніх сімей і
члена сім'ї військовослужбовця може бути посвідчена командиром
(начальником) цих частини, з'єднання, установи або закладу.
Довіреність особи, яка перебуває у місці позбавлення волі
(слідчому ізоляторі), може бути посвідчена начальником місця
позбавлення волі.
Довіреності, посвідчені зазначеними посадовими особами,
прирівнюються до нотаріально посвідчених.
4. Довіреність на одержання заробітної плати, стипендії,
пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції
(поштових переказів, посилок тощо) може бути посвідчена посадовою
особою організації, в якій довіритель працює, навчається,
перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його
проживання.
Стаття 246. Довіреність юридичної особи
1. Довіреність від імені юридичної особи видається її органом
або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами,
та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.
Стаття 247. Строк довіреності
1. Строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк
довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення
її дії.
2. Строк довіреності, виданої в порядку передоручення, не
може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої
вона видана.
3. Довіреність, у якій не вказана дата її вчинення, є
нікчемною.
Стаття 248. Припинення представництва за довіреністю
1. Представництво за довіреністю припиняється у разі:
1) закінчення строку довіреності;
2) скасування довіреності особою, яка її видала;
3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені
довіреністю;
4) припинення юридичної особи, яка видала довіреність;
5) припинення юридичної особи, якій видана довіреність;
6) смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її
померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою,
обмеження її цивільної дієздатності.
У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник
зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних
справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення
збитків;
7) смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її
померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою,
обмеження її цивільної дієздатності.
2. З припиненням представництва за довіреністю втрачає
чинність передоручення.
3. У разі припинення представництва за довіреністю
представник зобов'язаний негайно повернути довіреність.
Стаття 249. Скасування довіреності
1. Особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної
довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або
передоручення. Відмова від цього права є нікчемною.
2. Особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її,
повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй
третіх осіб, для представництва перед якими була видана
довіреність.
3. Права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок
вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг
довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для
особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило
не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія
довіреності припинилася.
4. Законом може бути встановлено право особи видавати
безвідкличні довіреності на певний час.
( Стаття 249 із змінами, внесеними згідно із Законом N 980-IV
( 980-15 ) від 19.06.2003 )
Стаття 250. Відмова представника від вчинення дій, які були
визначені довіреністю
1. Представник має право відмовитися від вчинення дій, які
були визначені довіреністю.
2. Представник зобов'язаний негайно повідомити особу, яку він
представляє, про відмову від вчинення дій, які були визначені
довіреністю.
3. Представник не може відмовитися від вчинення дій, які були
визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими,
що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він
представляє, чи іншим особам.
4. Представник відповідає перед особою, яка видала
довіреність, за завдані їй збитки у разі недодержання ним вимог,
встановлених частинами другою та третьою цієї статті.
|
