|
|
Цивільний Кодекс України
Розділ V
СТРОКИ ТА ТЕРМІНИ. ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ
Глава 18
ВИЗНАЧЕННЯ ТА ОБЧИСЛЕННЯ СТРОКІВ
Стаття 251. Поняття строку та терміну
1. Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана
дія чи подія, яка має юридичне значення.
2. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого
пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
3. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного
законодавства, правочином або рішенням суду.
Стаття 252. Визначення строку та терміну
1. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або
годинами.
2. Термін визначається календарною датою або вказівкою на
подію, яка має неминуче настати.
Стаття 253. Початок перебігу строку
1. Перебіг строку починається з наступного дня після
відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано
його початок.
Стаття 254. Закінчення строку
1. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць
та число останнього року строку.
2. До строку, що визначений півроком або кварталом року,
застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При
цьому відлік кварталів ведеться з початку року.
3. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число
останнього місяця строку.
Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням.
Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на
такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в
останній день цього місяця.
4. Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день
останнього тижня строку.
5. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий
або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у
місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним
робочий день.
Стаття 255. Порядок вчинення дій в останній день строку
1. Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути
вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія
має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій
установі за встановленими правилами припиняються відповідні
операції.
2. Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку
до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані
своєчасно.
Глава 19
ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ
Стаття 256. Поняття позовної давності
1. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може
звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або
інтересу.
Стаття 257. Загальна позовна давність
1. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три
роки.
Стаття 258. Спеціальна позовна давність
1. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися
спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно
із загальною позовною давністю.
2. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до
вимог:
1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);
2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у
засобах масової інформації.
У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення
цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли
особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості;
3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця
у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної
часткової власності (стаття 362 цього Кодексу);
4) у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього
Кодексу);
5) про розірвання договору дарування (стаття 728 цього
Кодексу);
6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього
Кодексу);
7) про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 цього
Кодексу).
3. Позовна давність у п'ять років застосовується до вимог про
визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або
обману.
4. Позовна давність у десять років застосовується до вимог
про застосування наслідків нікчемного правочину.
Стаття 259. Зміна тривалості позовної давності
1. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена
за домовленістю сторін.
Договір про збільшення позовної давності укладається у
письмовій формі.
2. Позовна давність, встановлена законом, не може бути
скорочена за домовленістю сторін.
Стаття 260. Обчислення позовної давності
1. Позовна давність обчислюється за загальними правилами
визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
2. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений
за домовленістю сторін.
Стаття 261. Початок перебігу позовної давності
1. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа
довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про
особу, яка його порушила.
2. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання
недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається
від дня припинення насильства.
3. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування
наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося
його виконання.
4. У разі порушення цивільного права або інтересу
неповнолітньої особи позовна давність починається від дня
досягнення нею повноліття.
5. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг
позовної давності починається зі спливом строку виконання.
За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або
визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається
від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про
виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк
для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається
зі спливом цього строку.
6. За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності
починається від дня виконання основного зобов'язання.
7. Винятки з правил, встановлених частинами першою та другою
цієї статті, можуть бути встановлені законом.
Стаття 262. Позовна давність у разі замін сторін у
зобов'язанні
1. Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення
та перебігу позовної давності.
Стаття 263. Зупинення перебігу позовної давності
1. Перебіг позовної давності зупиняється:
1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або
невідворотна за даних умов подія (непереборна сила);
2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на
підставах, встановлених законом;
3) у разі зупинення дії закону або іншого
нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини;
4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних
Сил України або в інших створених відповідно до закону військових
формуваннях, що переведені на воєнний стан.
2. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою
цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час
існування цих обставин.
3. Від дня припинення обставин, що були підставою для
зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності
продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Стаття 264. Переривання перебігу позовної давності
1. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою
дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого
обов'язку.
2. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою
позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом
позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
3. Після переривання перебіг позовної давності починається
заново.
Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до
нового строку не зараховується.
Стаття 265. Перебіг позовної давності у разі залишення позову
без розгляду
1. Залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної
давності.
2. Якщо суд залишив без розгляду позов, пред'явлений у
кримінальному процесі, час від дня пред'явлення позову до набрання
законної сили рішенням суду, яким позов було залишено без
розгляду, не зараховується до позовної давності.
Якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість
місяців, вона подовжується до шести місяців.
Стаття 266. Застосування позовної давності до додаткових
вимог
1. Зі спливом позовної давності до основної вимоги
вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги
(стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно
тощо).
Стаття 267. Наслідки спливу позовної давності
1. Особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної
давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо
вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.
2. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути
прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.
3. Позовна давність застосовується судом лише за заявою
сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
4. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено
стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
5. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної
давності, порушене право підлягає захисту.
Стаття 268. Вимоги, на які позовна давність не поширюється
1. Позовна давність не поширюється:
1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових
прав, крім випадків, встановлених законом;
2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про
видачу вкладу;
3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом,
іншим ушкодженням здоров'я або смертю;
4) на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним
правового акта органу державної влади, органу влади Автономної
Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено
його право власності або інше речове право;
5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до
страховика про здійснення страхової виплати (страхового
відшкодування);
6) на вимогу центрального органу виконавчої влади, що
здійснює управління державним резервом, стосовно виконання
зобов'язань, що випливають із Закону України "Про державний
матеріальний резерв" ( 51/97-ВР ). ( Частину першу статті 268
доповнено пунктом 6 згідно із Законом N 1713-IV ( 1713-15 ) від
12.05.2004 )
2. Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які
не поширюється позовна давність.
КНИГА ДРУГА
ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ
Глава 20
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ОСОБИСТІ
НЕМАЙНОВІ ПРАВА ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ
Стаття 269. Поняття особистого немайнового права
1. Особисті немайнові права належать кожній фізичній особі
від народження або за законом.
2. Особисті немайнові права фізичної особи не мають
економічного змісту.
3. Особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною
особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових
прав, а також не може бути позбавлена цих прав.
4. Особистими немайновими правами фізична особа володіє
довічно.
Стаття 270. Види особистих немайнових прав
1. Відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) фізична
особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на
безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та
особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і
сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на
таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої
кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний
вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу
літературної, художньої, наукової і технічної творчості.
2. Цим Кодексом та іншим законом можуть бути передбачені й
інші особисті немайнові права фізичної особи.
3. Перелік особистих немайнових прав, які встановлені
Конституцією України ( 254к/96-ВР ), цим Кодексом та іншим
законом, не є вичерпним.
Стаття 271. Зміст особистого немайнового права
1. Зміст особистого немайнового права становить можливість
фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку
у сфері свого приватного життя.
Стаття 272. Здійснення особистих немайнових прав
1. Фізична особа здійснює особисті немайнові права
самостійно. В інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також
повнолітніх фізичних осіб, які за віком або за станом здоров'я не
можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, їхні
права здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники.
2. Фізична особа має право вимагати від посадових і службових
осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення
здійснення нею особистих немайнових прав.
Стаття 273. Забезпечення здійснення особистих немайнових прав
1. Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки
Крим, органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень
забезпечують здійснення фізичною особою особистих немайнових прав.
2. Юридичні особи, їх працівники, окремі фізичні особи,
професійні обов'язки яких стосуються особистих немайнових прав
фізичної особи, зобов'язані утримуватися від дій, якими ці права
можуть бути порушені.
3. Діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати
особисті немайнові права.
Стаття 274. Обмеження особистих немайнових прав
1. Обмеження особистих немайнових прав фізичної особи,
встановлених Конституцією України ( 254к/96-ВР ), можливе лише у
випадках, передбачених нею.
2. Обмеження особистих немайнових прав фізичної особи,
встановлених цим Кодексом та іншим законом, можливе лише у
випадках, передбачених ними.
Стаття 275. Захист особистого немайнового права
1. Фізична особа має право на захист свого особистого
немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист
особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими
главою 3 цього Кодексу.
2. Захист особистого немайнового права може здійснюватися
також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу
його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.
Стаття 276. Поновлення порушеного особистого немайнового
права
1. Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки
Крим, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична
особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте
немайнове право фізичної особи, зобов'язані вчинити необхідні дії
для його негайного поновлення.
2. Якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного
особистого немайнового права фізичної особи, не вчиняються, суд
може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також
відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням.
Стаття 277. Спростування недостовірної інформації
1. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено
внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної
інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї
інформації.
2. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної
інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї,
близьким родичам та іншим заінтересованим особам.
3. Вважається, що негативна інформація, поширена про особу, є
недостовірною.
4. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою,
яка поширила інформацію.
Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа
при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається
юридична особа, у якій вона працює.
Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома,
фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із
заявою про встановлення факту неправдивості цієї інформації та її
спростування.
5. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який
прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути
відкликаний.
6. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у
друкованих або інших засобах масової інформації, має право на
відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому
ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.
Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової
інформації є неможливими у зв'язку з його припиненням, така
відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі
масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну
інформацію.
Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно
від вини особи, яка її поширила.
7. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий
же спосіб, у який вона була поширена.
Стаття 278. Заборона поширення інформації, якою порушуються
особисті немайнові права
1. Якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене у
газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тощо, які готуються до
випуску у світ, суд може заборонити їх випуск у світ до усунення
порушення цього права.
2. Якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене у
газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тощо, які випущені у світ,
суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення
цього порушення, а якщо усунення порушення неможливе, - вилучити
тираж газети, книги тощо з метою його знищення.
Стаття 279. Правові наслідки невиконання рішення суду про
захист особистого немайнового права
1. Якщо особа, яку суд зобов'язав вчинити відповідні дії для
усунення порушення особистого немайнового права, ухиляється від
виконання судового рішення, на неї може бути накладено штраф
відповідно до Цивільного процесуального кодексу України ( 1501-06,
1502-06, 1503-06, 1504-06 ).
2. Сплата штрафу не звільняє особу від обов'язку виконати
рішення суду.
Стаття 280. Право фізичної особи, особисте немайнове право
якої порушено, на відшкодування шкоди
1. Якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого
немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця
шкода підлягає відшкодуванню.
Глава 21
ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ПРИРОДНЕ ІСНУВАННЯ
ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ
Стаття 281. Право на життя
1. Фізична особа має невід'ємне право на життя.
2. Фізична особа не може бути позбавлена життя.
Фізична особа має право захищати своє життя та здоров'я, а
також життя та здоров'я іншої фізичної особи від протиправних
посягань будь-якими засобами, не забороненими законом.
3. Медичні, наукові та інші досліди можуть провадитися лише
щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою.
4. Забороняється задоволення прохання фізичної особи про
припинення її життя.
5. Стерилізація може відбутися лише за бажанням повнолітньої
фізичної особи.
Стерилізація недієздатної фізичної особи за наявності
медичних показань може бути проведена лише за згодою її опікуна, з
додержанням вимог, встановлених законом.
6. Штучне переривання вагітності, якщо вона не перевищує
дванадцяти тижнів, може здійснюватися за бажанням жінки.
У випадках, встановлених законодавством, штучне переривання
вагітності може бути проведене при вагітності від дванадцяти до
двадцяти двох тижнів.
Перелік обставин, що дозволяють переривання вагітності після
дванадцяти тижнів вагітності, встановлюється законодавством.
7. Повнолітні жінка або чоловік мають право за медичними
показаннями на проведення щодо них лікувальних програм допоміжних
репродуктивних технологій згідно з порядком та умовами,
встановленими законодавством.
( Стаття 281 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2135-IV
( 2135-15 ) від 02.11.2004 )
Стаття 282. Право на усунення небезпеки, яка загрожує життю
та здоров'ю
1. Фізична особа має право вимагати усунення небезпеки,
створеної внаслідок підприємницької або іншої діяльності, яка
загрожує життю та здоров'ю.
Стаття 283. Право на охорону здоров'я
1. Фізична особа має право на охорону її здоров'я.
2. Охорона здоров'я забезпечується системною діяльністю
державних та інших організацій, передбаченою Конституцією України
( 254к/96-ВР ) та законом.
Стаття 284. Право на медичну допомогу
1. Фізична особа має право на надання їй медичної допомоги.
2. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років і яка
звернулася за наданням їй медичної допомоги, має право на вибір
лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.
3. Надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла
чотирнадцяти років, провадиться за її згодою.
4. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює
значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від
лікування.
5. У невідкладних випадках, за наявності реальної загрози
життю фізичної особи, медична допомога надається без згоди
фізичної особи або її батьків (усиновлювачів), опікуна,
піклувальника.
6. Надання фізичній особі психіатричної допомоги здійснюється
відповідно до закону.
Стаття 285. Право на інформацію про стан свого здоров'я
1. Повнолітня фізична особа має право на достовірну і повну
інформацію про стан свого здоров'я, у тому числі на ознайомлення з
відповідними медичними документами, що стосуються її здоров'я.
2. Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на
інформацію про стан здоров'я дитини або підопічного.
3. Якщо інформація про хворобу фізичної особи може погіршити
стан її здоров'я або погіршити стан здоров'я фізичних осіб,
визначених частиною другою цієї статті, зашкодити процесові
лікування, медичні працівники мають право дати неповну інформацію
про стан здоров'я фізичної особи, обмежити можливість їх
ознайомлення з окремими медичними документами.
4. У разі смерті фізичної особи члени її сім'ї або інші
фізичні особи, уповноважені ними, мають право бути присутніми при
дослідженні причин її смерті та ознайомитись із висновками щодо
причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду.
Стаття 286. Право на таємницю про стан здоров'я
1. Фізична особа має право на таємницю про стан свого
здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також
про відомості, одержані при її медичному обстеженні.
2. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або
навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної
особи.
3. Фізична особа зобов'язана утримуватися від поширення
інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй
відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків або з інших
джерел.
4. Фізична особа може бути зобов'язана до проходження
медичного огляду у випадках, встановлених законодавством.
Стаття 287. Права фізичної особи, яка перебуває на
стаціонарному лікуванні у закладі охорони
здоров'я
1. Фізична особа, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у
закладі охорони здоров'я, має право на допуск до неї інших
медичних працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника,
нотаріуса та адвоката.
2. Фізична особа, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у
закладі охорони здоров'я, має право на допуск до неї
священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного
обряду.
Стаття 288. Право на свободу
1. Фізична особа має право на свободу.
2. Забороняються будь-які форми фізичного чи психічного тиску
на фізичну особу, втягування її до вживання спиртних напоїв,
наркотичних та психотропних засобів, вчинення інших дій, що
порушують право на свободу.
Стаття 289. Право на особисту недоторканність
1. Фізична особа має право на особисту недоторканність.
2. Фізична особа не може бути піддана катуванню, жорстокому,
нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи
покаранню.
3. Фізичне покарання батьками (усиновлювачами), опікунами,
піклувальниками, вихователями малолітніх, неповнолітніх дітей та
підопічних не допускається.
У разі жорстокої, аморальної поведінки фізичної особи щодо
іншої особи, яка є в безпорадному стані, застосовуються заходи,
встановлені цим Кодексом та іншим законом.
4. Фізична особа має право розпорядитися щодо передачі після
її смерті органів та інших анатомічних матеріалів її тіла
науковим, медичним або навчальним закладам.
Стаття 290. Право на донорство
1. Повнолітня дієздатна фізична особа має право бути донором
крові, її компонентів, а також органів та інших анатомічних
матеріалів та репродуктивних клітин.
Донорство крові, її компонентів, органів та інших анатомічних
матеріалів, репродуктивних клітин здійснюється відповідно до
закону.
2. Взяття органів та інших анатомічних матеріалів з тіла
фізичної особи, яка померла, не допускається, крім випадків і в
порядку, встановлених законом.
3. Фізична особа може дати письмову згоду на донорство її
органів та інших анатомічних матеріалів на випадок своєї смерті
або заборонити його.
У разі імплантації органів та інших анатомічних матеріалів
члени сім'ї, близькі родичі донора мають право знати ім'я особи
реципієнта.
Стаття 291. Право на сім'ю
1. Фізична особа незалежно від віку та стану здоров'я має
право на сім'ю.
2. Фізична особа не може бути проти її волі розлучена з
сім'єю, крім випадків, встановлених законом.
3. Фізична особа має право на підтримання зв'язків з членами
своєї сім'ї та родичами незалежно від того, де вона перебуває.
4. Ніхто не має права втручатися у сімейне життя фізичної
особи, крім випадків, передбачених Конституцією України
( 254к/96-ВР ).
Стаття 292. Право на опіку або піклування
1. Малолітня, неповнолітня особа, а також фізична особа, яка
визнана недієздатною або цивільна дієздатність якої обмежена, має
право на опіку або піклування.
Стаття 293. Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля
1. Фізична особа має право на безпечне для життя і здоров'я
довкілля, право на достовірну інформацію про стан довкілля, про
якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її
збирання та поширення.
2. Діяльність фізичної та юридичної особи, що призводить до
нищення, псування, забруднення довкілля, є незаконною. Кожен має
право вимагати припинення такої діяльності.
Діяльність фізичної та юридичної особи, яка завдає шкоди
довкіллю, може бути припинена за рішенням суду.
3. Фізична особа має право на безпечні для неї продукти
споживання (харчові продукти та предмети побуту).
4. Фізична особа має право на належні, безпечні і здорові
умови праці, проживання, навчання тощо.
Глава 22
ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ СОЦІАЛЬНЕ БУТТЯ
ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ
Стаття 294. Право на ім'я
1. Фізична особа має право на ім'я.
2. Фізична особа має право на транскрибований запис її
прізвища та імені відповідно до своєї національної традиції.
3. У разі перекручення імені фізичної особи воно має бути
виправлене. Якщо перекручення імені було здійснене у документі,
такий документ підлягає заміні. Якщо перекручення імені здійснене
у засобі масової інформації, воно має бути виправлене у тому ж
засобі масової інформації.
Стаття 295. Право на зміну імені
1. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право
змінити своє прізвище та ім'я у порядку, встановленому законом.
2. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право у
порядку, встановленому законом, за згодою батьків або одного з
батьків, з ким вона проживає, чи піклувальника змінити своє
прізвище та ім'я.
3. По батькові фізичної особи може бути змінено у разі зміни
її батьком свого імені.
4. Прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи можуть бути
змінені у разі її усиновлення відповідно до закону.
5. Прізвище фізичної особи може бути змінене відповідно до
закону у разі реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу або визнання його
недійсним.
Стаття 296. Право на використання імені
1. Фізична особа має право використовувати своє ім'я у всіх
сферах своєї діяльності.
2. Використання імені фізичної особи в літературних та інших
творах як персонажа (дійової особи) допускається лише за її
згодою, а після її смерті - за згодою її дітей, вдови (вдівця), а
якщо їх немає, - батьків, братів та сестер.
3. Використання імені фізичної особи з метою висвітлення її
діяльності або діяльності організації, в якій вона працює чи
навчається, що грунтується на відповідних документах (звіти,
стенограми, протоколи, аудіо-, відеозаписи, архівні матеріали
тощо), допускається без її згоди.
4. Ім'я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи
обвинувачується у вчиненні злочину, або особи, яка вчинила
адміністративне правопорушення, може бути використане
(обнародуване) лише у разі набрання законної сили обвинувальним
вироком суду щодо неї або винесення постанови у справі про
адміністративне правопорушення.
5. Ім'я потерпілого від правопорушення може бути обнародуване
лише за його згодою.
6. Ім'я учасника цивільного спору, який стосується особистого
життя сторін, може бути використане іншими особами лише за його
згодою.
7. Використання початкової літери прізвища фізичної особи у
засобах масової інформації, літературних творах не є порушенням її
права.
Стаття 297. Право на повагу до гідності та честі
1. Кожен має право на повагу до його гідності та честі.
2. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними.
3. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про
захист її гідності та честі.
Стаття 298. Повага до людини, яка померла
1. Кожен зобов'язаний шанобливо ставитися до тіла людини, яка
померла.
2. Кожен зобов'язаний шанобливо ставитися до місця поховання
людини.
3. У разі глуму над тілом людини, яка померла, або над місцем
її поховання члени її сім'ї, близькі родичі мають право на
відшкодування майнової та моральної шкоди.
Стаття 299. Право на недоторканність ділової репутації
1. Фізична особа має право на недоторканність своєї ділової
репутації.
2. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист
своєї ділової репутації.
Стаття 300. Право на індивідуальність
1. Фізична особа має право на індивідуальність.
2. Фізична особа має право на збереження своєї національної,
культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на
вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо
вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам
суспільства.
Стаття 301. Право на особисте життя та його таємницю
1. Фізична особа має право на особисте життя.
2. Фізична особа сама визначає своє особисте життя і
можливість ознайомлення з ним інших осіб.
3. Фізична особа має право на збереження у таємниці обставин
свого особистого життя.
4. Обставини особистого життя фізичної особи можуть бути
розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять ознаки
правопорушення, що підтверджено рішенням суду.
Стаття 302. Право на інформацію
1. Фізична особа має право вільно збирати, зберігати,
використовувати і поширювати інформацію.
Збирання, зберігання, використання і поширення інформації про
особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім
випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної
безпеки, економічного добробуту та прав людини. Не допускається
також збирання інформації, яка є державною таємницею або
конфіденційною інформацією юридичної особи.
2. Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана
переконатися в її достовірності.
3. Вважається, що інформація, яка подається посадовою,
службовою особою при виконанні нею своїх службових обов'язків, а
також інформація, яка міститься в офіційних джерелах (звіти,
стенограми, повідомлення засобів масової інформації, засновниками
яких є відповідні державні органи або органи місцевого
самоврядування), є достовірною.
Фізична особа, яка поширює таку інформацію, не зобов'язана
перевіряти її достовірність і не відповідає у разі її
спростування.
Стаття 303. Право на особисті папери
1. Особисті папери (документи, фотографії, щоденники, інші
записи, особисті архівні матеріали тощо) фізичної особи є її
власністю.
2. Ознайомлення з особистими паперами, їх використання,
зокрема шляхом опублікування, допускаються лише за згодою фізичної
особи, якій вони належать.
3. Якщо особисті папери фізичної особи стосуються особистого
життя іншої особи, для їх використання, у тому числі шляхом
опублікування, потрібна згода цієї особи.
4. У разі смерті фізичних осіб, визначених частинами другою і
третьою цієї статті, особисті папери можуть бути використані, у
тому числі шляхом опублікування, лише за згодою їхніх дітей, вдови
(вдівця), а якщо їх немає, - батьків, братів та сестер.
Стаття 304. Розпоряджання особистими паперами
1. Фізична особа, якій належать особисті папери, може усно
або у письмовій формі розпорядитися ними, у тому числі і на
випадок своєї смерті.
Стаття 305. Право на ознайомлення з особистими паперами,
які передані до фонду бібліотек або архівів
1. Фізична особа має право вільно ознайомлюватися і
використовувати, зокрема шляхом опублікування, будь-які особисті
папери, передані до фонду бібліотек або архівів, з додержанням
прав фізичних осіб, визначених частинами третьою та четвертою
статті 303 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором, на
підставі якого були передані особисті папери.
Стаття 306. Право на таємницю кореспонденції
1. Фізична особа має право на таємницю листування,
телеграм, телефонних розмов, телеграфних повідомлень та інших
видів кореспонденції.
Листи, телеграми тощо є власністю адресата.
2. Листи, телеграми та інші види кореспонденції можуть
використовуватися, зокрема шляхом опублікування, лише за згодою
особи, яка направила їх, та адресата.
Якщо кореспонденція стосується особистого життя іншої
фізичної особи, для її використання, зокрема шляхом опублікування,
потрібна згода цієї особи.
3. У разі смерті фізичної особи, яка направила
кореспонденцію, і адресата використання кореспонденції, зокрема
шляхом її опублікування, можливе лише за згодою фізичних осіб,
визначених частиною четвертою статті 303 цього Кодексу.
У разі смерті фізичної особи, яка направила кореспонденцію, і
адресата, а також у разі смерті фізичних осіб, визначених частиною
четвертою статті 303 цього Кодексу, кореспонденція, яка має
наукову, художню, історичну цінність, може бути опублікована в
порядку, встановленому законом.
4. Кореспонденція, яка стосується фізичної особи, може бути
долучена до судової справи лише у разі, якщо в ній містяться
докази, що мають значення для вирішення справи. Інформація, яка
міститься в такій кореспонденції, не підлягає розголошенню.
5. Порушення таємниці кореспонденції може бути дозволено
судом у випадках, встановлених законом, з метою запобігання
злочинові чи з'ясування істини під час розслідування кримінальної
справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.
Стаття 307. Захист інтересів фізичної особи при проведенні
фото-, кіно-, теле- та відеозйомок
1. Фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи
відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на
фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки
проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах
та інших заходах публічного характеру.
2. Фізична особа, яка погодилася на знімання її на фото-,
кіно-, теле- чи відеоплівку, може вимагати припинення їх
публічного показу в тій частині, яка стосується її особистого
життя. Витрати, пов'язані з демонтажем виставки чи запису,
відшкодовуються цією фізичною особою.
3. Знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи
відеоплівку, в тому числі таємне, без згоди особи може бути
проведене лише у випадках, встановлених законом.
Стаття 308. Охорона інтересів фізичної особи, яка зображена
на фотографіях та в інших художніх творах
1. Фотографія, інші художні твори, на яких зображено фізичну
особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені
лише за згодою цієї особи, а в разі її смерті - за згодою осіб,
визначених частиною четвертою статті 303 цього Кодексу.
Згода, яку дала фізична особа, зображена на фотографії,
іншому художньому творі, може бути після її смерті відкликана
особами, визначеними частиною четвертою статті 303 цього Кодексу.
Витрати особи, яка здійснювала публічний показ, відтворення чи
розповсюдження фотографії, іншого художнього твору,
відшкодовуються цими особами.
2. Якщо фізична особа позувала авторові за плату, фотографія,
інший художній твір може бути публічно показаний, відтворений або
розповсюджений без її згоди.
Фізична особа, яка позувала авторові фотографії, іншого
художнього твору за плату, а після її смерті - її діти та вдова
(вдівець), батьки, брати та сестри можуть вимагати припинення
публічного показу, відтворення чи розповсюдження фотографії,
іншого художнього твору за умови відшкодування автору або іншій
особі пов'язаних із цим збитків.
3. Фотографія може бути розповсюджена без дозволу фізичної
особи, яка зображена на ній, якщо це викликано необхідністю
захисту її інтересів або інтересів інших осіб.
Стаття 309. Право на свободу літературної, художньої,
наукової і технічної творчості
1. Фізична особа має право на свободу літературної,
художньої, наукової і технічної творчості.
2. Фізична особа має право на вільний вибір сфер, змісту та
форм (способів, прийомів) творчості.
Цензура процесу творчості та результатів творчої діяльності
не допускається.
Стаття 310. Право на місце проживання
1. Фізична особа має право на місце проживання.
2. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання
та його зміну, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 311. Право на недоторканність житла
1. Житло фізичної особи є недоторканним.
2. Проникнення до житла чи до іншого володіння фізичної
особи, проведення в ньому огляду чи обшуку може відбутися лише за
вмотивованим рішенням суду.
3. У невідкладних випадках, пов'язаних із рятуванням життя
людей та майна або з безпосереднім переслідуванням осіб, які
підозрюються у вчиненні злочину, законом може бути встановлено
інший порядок проникнення до житла чи до іншого володіння фізичної
особи, проведення в них огляду та обшуку.
4. Фізична особа не може бути виселена або іншим чином
примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 312. Право на вибір роду занять
1. Фізична особа має право на вибір та зміну роду занять.
2. Фізичній особі може бути заборонено виконувати певну
роботу або обіймати певні посади у випадках і в порядку,
встановлених законом.
3. Використання примусової праці забороняється.
Не вважаються примусовою працею військова або альтернативна
(невійськова) служба, робота чи служба, яка виконується особою за
вироком чи іншими рішеннями суду, а також робота чи служба
відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.
Стаття 313. Право на свободу пересування
1. Фізична особа має право на свободу пересування.
2. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право
на вільне самостійне пересування по території України і на вибір
місця перебування.
Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років, має право
пересуватися по території України лише за згодою батьків
(усиновлювачів), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі
осіб, які уповноважені ними.
3. Фізична особа, яка є громадянином України, має право на
безперешкодне повернення в Україну.
Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на
вільний самостійний виїзд за межі України.
Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на
виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів),
піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які
уповноважені ними.
4. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на
пересування лише у випадках, встановлених законом.
5. Фізична особа не може бути видворена з обраного нею місця
перебування, доступ до якого не заборонений законом.
6. Законом можуть бути встановлені особливі правила доступу
на окремі території, якщо цього потребують інтереси державної
безпеки, охорони громадського порядку, життя та здоров'я людей.
Стаття 314. Право на свободу об'єднання
1. Фізичні особи мають право на свободу об'єднання у
політичні партії та громадські організації.
2. Належність чи неналежність фізичної особи до політичної
партії або громадської організації не є підставою для обмеження її
прав, надання їй пільг чи переваг.
Стаття 315. Право на мирні зібрання
1. Фізичні особи мають право вільно збиратися на мирні збори,
конференції, засідання, фестивалі тощо.
2. Обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання може
встановлюватися судом відповідно до закону.
|
