Судові справи  
Головна Про передачу Телепередачі Зворотній зв'язок Юридична консультація Глас народу
  Конституція та Кодекси України

Цивільний Кодекс України

Сторінки: [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] 
                           КНИГА ТРЕТЯ
               ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧОВІ ПРАВА

                             Розділ I
                         ПРАВО ВЛАСНОСТІ

                             Глава 23
              ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПРАВО ВЛАСНОСТІ

     Стаття 316. Поняття права власності

     1. Правом  власності  є право особи на річ (майно),  яке вона
здійснює відповідно до закону за своєю волею,  незалежно від  волі
інших осіб.

     2.  Особливим  видом  права  власності   є   право   довірчої
власності,  яке  виникає  внаслідок закону або договору управління
майном.
( Стаття  316  із змінами, внесеними згідно із  Законом  N  980-IV
( 980-15 ) від 19.06.2003 )

     Стаття 317. Зміст права власності

     1. Власникові   належать  права  володіння,  користування  та
розпоряджання своїм майном.

     2. На зміст права власності  не  впливають  місце  проживання
власника та місцезнаходження майна.

     Стаття 318. Суб'єкти права власності

     1. Суб'єктами  права  власності  є  Український народ та інші
учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.

     2. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.

     Стаття 319. Здійснення права власності

     1. Власник  володіє,  користується,   розпоряджається   своїм
майном на власний розсуд.

     2. Власник  має  право вчиняти щодо свого майна будь-які дії,
які не суперечать закону.

     При здійсненні своїх прав  та  виконанні  обов'язків  власник
зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

     3. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх
прав.

     4. Власність зобов'язує.

     5. Власник не може використовувати право власності  на  шкоду
правам,  свободам  та  гідності  громадян,  інтересам суспільства,
погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

     6. Держава  не  втручається  у  здійснення  власником   права
власності.

     7. Діяльність  власника  може  бути обмежена чи припинена або
власника може бути  зобов'язано  допустити  до  користування  його
майном  інших  осіб  лише  у  випадках  і в порядку,  встановлених
законом.

     8. Особливості здійснення  права  власності  на  національні,
культурні та історичні цінності встановлюються законом.

     Стаття 320. Використання власником свого майна для здійснення
                 підприємницької діяльності

     1.  Власник   має   право   використовувати  своє  майно  для
здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених
законом.

     2. Законом   можуть   бути   встановлені  умови  використання
власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності.

     Стаття 321. Непорушність права власності

     1. Право  власності  є  непорушним.  Ніхто   не   може   бути
протиправно   позбавлений   цього   права   чи  обмежений  у  його
здійсненні.

     2. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена  у
його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

     3. Примусове  відчуження  об'єктів  права власності може бути
застосоване лише як виняток з мотивів суспільної  необхідності  на
підставі   і   в   порядку,  встановлених  законом,  та  за  умови
попереднього та повного відшкодування їх вартості,  крім випадків,
встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

     Стаття 322. Тягар утримання майна

     1. Власник зобов'язаний утримувати майно,  що йому  належить,
якщо інше не встановлено договором або законом.

     Стаття 323. Ризик випадкового знищення та випадкового
                 пошкодження майна

     1. Ризик  випадкового  знищення  та  випадкового  пошкодження
(псування)  майна  несе  його  власник,  якщо  інше не встановлено
договором або законом.

     Стаття 324. Право власності Українського народу

     1. Земля,  її  надра,  атмосферне  повітря,  водні  та   інші
природні  ресурси,  які  знаходяться  в  межах  території України,
природні ресурси її континентального шельфу,  виключної (морської)
економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.

     2. Від  імені  Українського  народу права власника здійснюють
органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах,
встановлених Конституцією України ( 254к/96-ВР ).

     3. Кожен   громадянин   має  право  користуватися  природними
об'єктами  права  власності  Українського  народу  відповідно   до
закону.

     Стаття 325. Право приватної власності

     1. Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні
особи.

     2. Фізичні  та  юридичні   особи   можуть   бути   власниками
будь-якого майна,  за винятком окремих видів майна, які відповідно
до закону не можуть їм належати.

     3. Склад,  кількість та  вартість  майна,  яке  може  бути  у
власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.

     Законом може  бути  встановлено  обмеження  розміру земельної
ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи.

     Стаття 326. Право державної власності

     1. У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти,
яке належить державі Україна.

     2. Від  імені  та в інтересах держави Україна право власності
здійснюють відповідно органи державної влади.

     Стаття 327. Право комунальної власності

     1. У комунальній власності є  майно,  у  тому  числі  грошові
кошти, яке належить територіальній громаді.

     2. Управління   майном,   що   є   у  комунальній  власності,
здійснюють безпосередньо територіальна  громада  та  утворені  нею
органи місцевого самоврядування.

                             Глава 24

                     НАБУТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

     Стаття 328. Підстави набуття права власності

     1. Право власності набувається на підставах, що не заборонені
законом, зокрема із правочинів.

     2. Право  власності вважається набутим правомірно,  якщо інше
прямо  не  випливає  із  закону  або  незаконність  набуття  права
власності не встановлена судом.

     Стаття 329. Набуття права власності юридичною особою
                 публічного права

     1. Юридична особа публічного права набуває право власності на
майно,  передане  їй  у  власність,  та  на  майно,  набуте  нею у
власність на підставах, не заборонених законом.

     Стаття 330. Набуття добросовісним набувачем права власності
                 на майно, відчужене особою, яка не мала на це
                 права

     1. Якщо  майно  відчужене  особою,  яка  не мала на це права,
добросовісний набувач  набуває  право  власності  на  нього,  якщо
відповідно  до  статті  388  цього  Кодексу  майно  не  може  бути
витребуване у нього.
(  Стаття  330  із  змінами, внесеними згідно із Законом N 1255-IV
( 1255-15 ) від 18.11.2003 )

     Стаття 331. Набуття права власності на новостворене майно

     1. Право  власності  на нову річ,  яка виготовлена (створена)
особою,  набувається нею,  якщо інше не встановлено договором  або
законом.

     Особа, яка  виготовила  (створила) річ зі своїх матеріалів на
підставі договору, є власником цієї речі.

     2. Право власності на новостворене  нерухоме  майно  (житлові
будинки,  будівлі,  споруди  тощо)  виникає  з  моменту завершення
будівництва (створення майна).

     Якщо договором або законом передбачено  прийняття  нерухомого
майна  до  експлуатації,  право  власності  виникає з моменту його
прийняття до експлуатації.

     Якщо право власності на нерухоме майно відповідно  до  закону
підлягає  державній реєстрації,  право власності виникає з моменту
державної реєстрації.

     3. До  завершення   будівництва   (створення   майна)   особа
вважається   власником   матеріалів,  обладнання  тощо,  які  були
використані в процесі цього будівництва (створення майна).

     4. За  заявою  заінтересованої  особи  суд  може  визнати  її
власником недобудованого нерухомого майна,  якщо буде встановлено,
що  частка  робіт,  яка  не  виконана  відповідно  до  проекту,  є
незначною.

     Стаття 332. Набуття права власності на перероблену річ

     1. Переробкою  є  використання  однієї  речі  (матеріалу),  в
результаті чого створюється нова річ.

     2. Особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває право
власності  на  нову  річ  і  зобов'язана  відшкодувати  власникові
матеріалу його вартість.

     3. Право власності на  рухому  річ,  створену  особою  шляхом
переробки  з матеріалу,  що їй не належить,  набувається власником
матеріалу за його бажанням, якщо інше не встановлено договором або
законом.

     4. Якщо  вартість  переробки  і  створеної нової речі істотно
перевищує вартість матеріалу,  право власності на нову річ набуває
за її бажанням особа,  яка здійснила таку переробку.  У цьому разі
особа,   яка   здійснила   переробку,   зобов'язана   відшкодувати
власникові матеріалу моральну шкоду.

     5. Власник   матеріалу,   який   набув   право  власності  на
виготовлену  з  нього  річ,  зобов'язаний  відшкодувати   вартість
переробки  особі,  яка  її  здійснила,  якщо  інше  не встановлено
договором.

     Стаття 333. Привласнення загальнодоступних дарів природи

     1. Особа,  яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу
або здобула іншу річ у лісі, водоймі тощо, є їхнім власником, якщо
вона діяла відповідно до закону,  місцевого звичаю або  загального
дозволу власника відповідної земельної ділянки.

     Стаття 334. Момент набуття права власності за договором

     1. Право  власності  у  набувача майна за договором виникає з
моменту передання майна,  якщо інше не встановлено  договором  або
законом.

     2. Переданням  майна  вважається вручення його набувачеві або
перевізникові,  організації   зв'язку   тощо   для   відправлення,
пересилання   набувачеві   майна,   відчуженого  без  зобов'язання
доставки.

     До передання майна  прирівнюється  вручення  коносамента  або
іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

     3. Право  власності  на  майно  за  договором,  який підлягає
нотаріальному посвідченню,  виникає у набувача  з  моменту  такого
посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про
визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

     4. Якщо  договір  про  відчуження  майна  підлягає  державній
реєстрації,  право  власності  у  набувача виникає з моменту такої
реєстрації.

     Стаття 335. Набуття права власності на безхазяйну річ

     1. Безхазяйною є річ,  яка не має власника або  власник  якої
невідомий.

     2. Безхазяйні  нерухомі  речі  беруться на облік органом,  що
здійснює державну реєстрацію прав на  нерухоме  майно,  за  заявою
органу   місцевого   самоврядування,   на   території  якого  вони
розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться
оголошення у друкованих засобах масової інформації.

     Після спливу  одного  року  з дня взяття на облік безхазяйної
нерухомої речі вона за  заявою  органу,  уповноваженого  управляти
майном  відповідної територіальної громади,  може бути передана за
рішенням суду у комунальну власність.

     3. Безхазяйні рухомі речі можуть набуватися  у  власність  за
набувальною  давністю,  крім випадків,  встановлених статтями 336,
338, 341 і 343 цього Кодексу.

     Стаття 336. Набуття права власності на рухому річ, від якої
                 власник відмовився

     1. Особа,  яка  заволоділа  рухомою  річчю,  від якої власник
відмовився (стаття 347 цього Кодексу),  набуває право власності на
цю річ з моменту заволодіння нею.

     Стаття 337. Знахідка

     1. Особа,  яка  знайшла  загублену  річ,  зобов'язана негайно
повідомити про це особу,  яка її загубила,  або  власника  речі  і
повернути знайдену річ цій особі.

     Особа, яка   знайшла   загублену   річ   у   приміщенні   або
транспортному  засобі,  зобов'язана   передати   її   особі,   яка
представляє  володільця  цього приміщення чи транспортного засобу.
Особа,  якій передана знахідка,  набуває прав та обов'язків особи,
яка знайшла загублену річ.

     2. Якщо  особа,  яка має право вимагати повернення загубленої
речі,  або місце  її  перебування  невідомі,  особа,  яка  знайшла
загублену  річ,  зобов'язана  заявити  про  знахідку  міліції  або
органові місцевого самоврядування.

     3. Особа, яка знайшла загублену річ, має право зберігати її у
себе  або  здати  на  зберігання  міліції,  або органові місцевого
самоврядування, або передати знахідку особі, яку вони вказали.

     Річ, що швидко псується,  або річ, витрати на зберігання якої
є  непропорційно  великими  порівняно  з  її  вартістю,  може бути
продана особою, яка її знайшла, з одержанням письмових доказів, що
підтверджують  суму  виторгу.  Сума  грошей,  одержана від продажу
знайденої речі,  підлягає поверненню особі, яка має право вимагати
її повернення.

     4. Особа, яка знайшла загублену річ, відповідає за її втрату,
знищення або пошкодження в межах її вартості  лише  в  разі  свого
умислу або грубої необережності.

     Стаття 338. Набуття права власності на знахідку

     1. Особа,  яка знайшла загублену річ, набуває право власності
на неї після спливу шести місяців з моменту заявлення про знахідку
міліції або органові місцевого самоврядування, якщо:

     1) не буде встановлено власника або іншу особу, яка має право
вимагати повернення загубленої речі;

     2) власник або інша особа,  яка має право вимагати повернення
загубленої  речі,  не заявить про свої право на річ особі,  яка її
знайшла, міліції або органові місцевого самоврядування.

     2. Якщо особа,  яка знайшла загублену річ,  подасть  органові
місцевого  самоврядування  письмову  заяву про відмову від набуття
права  власності  на  неї,   ця   річ   переходить   у   власність
територіальної громади.

     3. Знайдені  транспортні  засоби  передаються  на  зберігання
міліції,  про що робиться оголошення в друкованих засобах  масової
інформації.

     Якщо протягом  шести  місяців  від  дня  опублікування  цього
оголошення  власник  або  інша  особа,  яка  має  право   вимагати
повернення  транспортного  засобу,  не будуть виявлені або вони не
заявлять про свої права на транспортний засіб,  міліція має  право
продати  його,  а  суму  виторгу  внести  на спеціальний рахунок у
банку.  Якщо протягом трьох років колишній  власник  транспортного
засобу   не  вимагатиме  передання  йому  суми  виторгу,  ця  сума
переходить у власність територіальної громади,  на території  якої
було знайдено транспортний засіб.

     Стаття 339. Право особи, яка знайшла загублену річ, на
                 винагороду та відшкодування витрат, пов'язаних із
                 знахідкою

     1. Особа,  яка знайшла загублену річ,  має право вимагати від
особи,  якій вона повернута, або особи, яка набула право власності
на неї,  відшкодування необхідних витрат,  пов'язаних із знахідкою
(зберігання, розшук власника, продаж речі тощо).

     2. Особа,  яка знайшла загублену річ,  має право вимагати від
її  власника  (володільця)  винагороду  за  знахідку  в розмірі до
двадцяти відсотків вартості речі.

     3. Якщо власник (володілець) публічно  обіцяв  винагороду  за
знахідку, винагорода виплачується на умовах публічної обіцянки.

     4. Право на одержання винагороди не виникає,  якщо особа, яка
знайшла загублену річ,  не заявила про знахідку або вчинила спробу
приховати її.

     Стаття 340. Бездоглядна домашня тварина

     1. Особа,   яка   затримала   бездоглядну   домашню  тварину,
зобов'язана негайно повідомити про це  власника  і  повернути  її.
Якщо   власник  бездоглядної  домашньої  тварини  або  місце  його
перебування невідомі,  особа,  яка затримала тварину,  зобов'язана
протягом  трьох днів заявити про це міліції або органові місцевого
самоврядування, який вживає заходів щодо розшуку власника.

     2. Особа,  яка затримала бездоглядну домашню тварину, може на
час  розшуку  власника  залишити  її  у  себе  на  утриманні  та в
користуванні  або  передати  іншій  особі,  якщо  ця  особа   може
забезпечити   утримання   та  догляд  за  твариною  з  додержанням
ветеринарних  правил,  або  передати  її  міліції   або   органові
місцевого самоврядування.

     3. Особа,   у  якої  залишена  бездоглядна  домашня  тварина,
відповідає за її загибель або пошкодження у межах її вартості лише
у разі свого умислу або грубої необережності.

     Стаття 341. Набуття права власності на бездоглядну домашню
                 тварину

     1. Якщо  протягом  шести  місяців  з  моменту  заявлення  про
затримання  бездоглядної  робочої  або  великої  рогатої  худоби і
протягом двох  місяців  -  щодо  інших  домашніх  тварин  не  буде
виявлено їхнього власника або він не заявить  про  своє  право  на
них,  право  власності  на ці тварини переходить до особи,  у якої
вони були на утриманні та в користуванні.

     2. У  разі відмови особи,  у якої бездоглядна домашня тварина
була на утриманні та в користуванні,  від набуття права  власності
на  неї  ця тварина переходить у власність територіальної громади,
на території якої її було виявлено.

     Стаття 342. Відшкодування витрат на утримання бездоглядної
                 домашньої тварини та виплата винагороди

     1. У   разі   повернення   бездоглядної   домашньої   тварини
власникові особа,  яка затримала тварину, та особа, якій вона була
передана   на   утримання   та  в  користування,  мають  право  на
відшкодування  витрат,  пов'язаних   з   утриманням   тварини,   з
вирахуванням вигод, здобутих від користування нею.

     2. Особа,  яка  затримала  бездоглядну  домашню тварину,  має
право на винагороду відповідно до статті 339 цього Кодексу.

     Стаття 343. Набуття права власності на скарб

     1. Скарбом є закопані у землі  чи  приховані  іншим  способом
гроші,  валютні цінності,  інші цінні речі, власник яких невідомий
або за законом втратив на них право власності.

     2. Особа,  яка виявила  скарб,  набуває  право  власності  на
нього.

     Якщо скарб  був  прихований  у  майні,  що  належить на праві
власності іншій особі,  особа, яка виявила його, та власник майна,
у  якому  скарб  був прихований,  набувають у рівних частках право
спільної часткової власності на нього.

     3. У разі виявлення скарбу особою,  яка здійснювала  розкопки
чи пошук цінностей без згоди на це власника майна, в якому він був
прихований, право власності на скарб набуває власник цього майна.

     4. У  разі  виявлення  скарбу,  що  є  пам'яткою  історії  та
культури, право власності на нього набуває держава.

     Особа, яка  виявила  такий скарб,  має право на одержання від
держави винагороди  у  розмірі  до  двадцяти  відсотків  від  його
вартості на момент виявлення, якщо вона негайно повідомила міліції
або органові місцевого самоврядування про скарб  і  передала  його
відповідному    державному   органові   або   органові   місцевого
самоврядування.

     Якщо пам'ятка історії та культури була виявлена у  майні,  що
належить іншій особі,  ця особа, а також особа, яка виявила скарб,
мають право на  винагороду  у  розмірі  до  десяти  відсотків  від
вартості скарбу кожна.

     5. Положення цієї статті не поширюються на осіб,  які виявили
скарб під час розкопок,  пошуків,  що  проводилися  відповідно  до
їхніх трудових або договірних обов'язків.

     Стаття 344. Набувальна давність

     1. Особа,   яка   добросовісно   заволоділа  чужим  майном  і
продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом
десяти  років  або рухомим майном - протягом п'яти років,  набуває
право власності на це майно (набувальна давність),  якщо  інше  не
встановлено цим Кодексом.

     Набуття права  власності  на  земельну ділянку за набувальною
давністю регулюється законом.

     Право власності на  нерухоме  майно,  що  підлягає  державній
реєстрації,  виникає  за  набувальною давністю з моменту державної
реєстрації.

     2. Особа,  яка заявляє про давність володіння, може приєднати
до  часу  свого  володіння  увесь  час,  протягом якого цим майном
володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

     3. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору  з  його
власником,  який  після  закінчення  строку  договору не пред'явив
вимоги про  його  повернення,  вона  набуває  право  власності  за
набувальною  давністю  на  нерухоме майно через п'ятнадцять,  а на
рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності.

     Втрата не з своєї волі майна його  володільцем  не  перериває
набувальної  давності у разі повернення майна протягом одного року
або  пред'явлення  протягом   цього   строку   позову   про   його
витребування.

     4. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно,
транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

     Стаття 345. Набуття права власності у разі приватизації
                 державного майна та майна, що є в комунальній
                 власності

     1. Фізична або юридична особа може набути право  власності  у
разі  приватизації  державного майна та майна,  що є в комунальній
власності.

     2. Приватизація   здійснюється   у   порядку,   встановленому
законом.

                             Глава 25

                    ПРИПИНЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

     Стаття 346. Підстави припинення права власності

     1. Право власності припиняється у разі:

     1) відчуження власником свого майна;

     2) відмови власника від права власності;

     3) припинення права власності на майно,  яке  за  законом  не
може належати цій особі;

     4) знищення майна;

     5) викупу пам'яток історії та культури;

     6) викупу   земельної   ділянки   у   зв'язку  із  суспільною
необхідністю;

     7) викупу нерухомого  майна  у  зв'язку  з  викупом  з  метою
суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене;

     8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;

     9) реквізиції;

     10) конфіскації;

     11) припинення юридичної особи чи смерті власника.

     2. Право  власності  може  бути  припинене  в інших випадках,
встановлених законом.

     Стаття 347. Відмова від права власності

     1. Особа може  відмовитися  від  права  власності  на  майно,
заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову
від права власності.

     2. У разі відмови від права власності на майно,  права на яке
не  підлягають  державній  реєстрації,  право  власності  на нього
припиняється  з  моменту  вчинення  дії,  яка  свідчить  про  таку
відмову.

     3. У разі відмови від права власності на майно,  права на яке
підлягають  державній  реєстрації,  право   власності   на   нього
припиняється  з  моменту  внесення за заявою власника відповідного
запису до державного реєстру.

     Стаття 348. Припинення права власності особи на майно, яке не
                 може їй належати

     1. Якщо  з  підстав,  що  не  були заборонені законом,  особа
набула  право  власності  на  майно,  яке  за  законом,  який  був
прийнятий  пізніше,  не  може  їй  належати,  це  майно  має  бути
відчужене власником протягом строку, встановленого законом.

     Якщо майно  не  відчужене  власником  у  встановлені  законом
строки,  це  майно  з  урахуванням його характеру і призначення за
рішенням суду на  підставі  заяви  відповідного  органу  державної
влади  підлягає  примусовому  продажу.  У разі примусового продажу
майна  його  колишньому  власникові  передається  сума  виторгу  з
вирахуванням витрат, пов'язаних з відчуженням майна.

     Якщо майно не було продане, воно за рішенням суду передається
у власність держави.  У цьому  разі  колишньому  власникові  майна
виплачується сума, визначена за рішенням суду.

     2. Якщо  з  підстав,  що  не  були заборонені законом,  особа
набула право власності на майно, на набуття якого за законом, який
був прийнятий пізніше,  потрібен особливий дозвіл, а в його видачі
цій особі було відмовлено, це майно підлягає відчуженню у порядку,
встановленому частиною першою цієї статті.

     Стаття 349. Припинення права власності внаслідок знищення
                 майна

     1. Право  власності  на  майно  припиняється  в   разі   його
знищення.

     2. У  разі знищення майна,  права на яке підлягають державній
реєстрації,  право власності на це майно  припиняється  з  моменту
внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

     Стаття 350. Викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною
                 необхідністю

     1. Викуп   земельної   ділянки   у   зв'язку   з   суспільною
необхідністю  здійснюється за згодою власника або за рішенням суду
в порядку, встановленому законом.

     2. Рішення про викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною
необхідністю   приймається   у  межах  своєї  компетенції  органом
державної влади,  органом влади  Автономної  Республіки  Крим  або
органом місцевого самоврядування.

     3. Орган,  який прийняв рішення про викуп земельної ділянки у
зв'язку   з   суспільною   необхідністю,   зобов'язаний   письмово
повідомити власника земельної ділянки про це не пізніше ніж за рік
до викупу земельної ділянки.

     4. Плата  за  земельну  ділянку,  що  викуповується  (викупна
ціна),  строки та інші умови викупу визначаються за домовленістю з
власником ділянки, а в разі спору - судом.

     5. До викупної ціни включаються  ринкова  вартість  земельної
ділянки  і  нерухомого  майна,  що  на  ній розміщене,  та збитки,
завдані власникові у зв'язку з викупом земельної ділянки  (у  тому
числі упущена вигода), у повному обсязі.

     6. За   домовленістю   з  власником  земельної  ділянки,  яка
підлягає викупу,  орган,  який прийняв рішення про викуп земельної
ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю, може надати йому іншу
земельну  ділянку,  вартість  якої  враховується  при   визначенні
викупної ціни.

     Стаття 351. Припинення права власності на нерухоме майно у
                 зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій воно
                 розміщене

     1. Право   власності   на  житловий  будинок,  інші  будівлі,
споруди, насадження у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій
вони розміщені (стаття 350 цього Кодексу),  може бути припинене за
рішенням  суду  шляхом  їх  викупу  і  з  обов'язковим  попереднім
відшкодуванням збитків у повному обсязі.

     2. Позов про викуп житлового будинку, інших будівель, споруд,
насаджень у зв'язку з викупом  земельної  ділянки,  на  якій  вони
розміщені,  може  бути  поданий  органами,  встановленими частиною
другою статті 350 цього Кодексу.

     Вимога про викуп зазначеного майна підлягає задоволенню, якщо
позивач  доведе,  що використання земельної ділянки,  викупленої у
зв'язку з суспільною необхідністю,  є  неможливим  без  припинення
права власності на це майно.

     3. Суд   може  постановити  рішення  про  знесення  житлового
будинку,  інших будівель,  споруд,  насаджень,  які  розміщені  на
земельній ділянці,  що підлягає викупу, або про перенесення їх, за
бажанням власника,  на іншу земельну ділянку та їх відбудову, якщо
це можливо.

     У разі знесення або перенесення цих об'єктів на іншу земельну
ділянку особа має право на попереднє відшкодування збитків, у тому
числі  витрат на поліпшення якості земельної ділянки,  та упущеної
вигоди.

     4. Особа,  право  власності  якої  припинилося,   має   право
вимагати  надання  їй  іншої,  рівноцінної  за  якістю,  земельної
ділянки в межах даного населеного пункту.

     5. Знесення житлового будинку не допускається до забезпечення
особи,  яка  проживала у ньому як власник,  та членів її сім'ї,  а
також особи,  яка проживала в ньому як наймач,  та членів її сім'ї
помешканням у розмірі та в порядку, встановлених законом.

     6. Якщо  власник  земельної  ділянки,  що  підлягає  викупу у
зв'язку з суспільною необхідністю,  є власником житлового будинку,
інших будівель,  споруд чи насаджень,  що розміщені на ній, вимога
про припинення права власності на ці об'єкти розглядається разом з
вимогою про викуп земельної ділянки.

     7. Якщо  власник  земельної  ділянки,  що  підлягає  викупу у
зв'язку  з  суспільною  необхідністю,  не  є  власником  житлового
будинку, інших будівель, споруд та насаджень, що розміщені на ній,
власник цих об'єктів залучається до участі у справі.

     8. До  набрання  законної  сили  рішенням  суду   про   викуп
земельної  ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю власник має
право   розпорядитися   житловим   будинком,   іншими   будівлями,
спорудами, насадженнями, що розміщені на цій земельній ділянці, на
власний розсуд.

     Стаття 352. Викуп пам'ятки історії та культури

     1. Якщо в результаті дій або бездіяльності власника  пам'ятки
історії   та   культури  їй  загрожує  пошкодження  або  знищення,
державний орган з питань  охорони  пам'яток  історії  та  культури
робить власнику пам'ятки відповідне попередження.

     2. Якщо власник пам'ятки історії та культури не вживе заходів
щодо її збереження,  зокрема у зв'язку  з  неможливістю  створення
необхідних  для  цього  умов,  суд  за позовом державного органу з
питань охорони  пам'яток  історії  та  культури  може  постановити
рішення про її викуп.

     3. У  разі  невідкладної  необхідності  забезпечення умов для
збереження пам'ятки історії та культури позов про  її  викуп  може
бути пред'явлено без попередження.

     4. Викуплена   пам'ятка  історії  та  культури  переходить  у
власність держави.

     5. Викупна ціна пам'ятки історії та культури визначається  за
згодою сторін, а в разі спору - судом.

     Стаття 353. Реквізиція

     1. У разі стихійного лиха,  аварії, епідемії, епізоотії та за
інших надзвичайних обставин, з метою суспільної необхідності майно
може бути примусово відчужене у власника на підставі та в порядку,
встановлених   законом,   за   умови   попереднього   і    повного
відшкодування його вартості (реквізиція).

     2. В  умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути
примусово відчужене у власника з наступним  повним  відшкодуванням
його вартості.

     3. Реквізоване  майно  переходить  у  власність  держави  або
знищується.

     4. Оцінка,  за якою попередньому власникові була відшкодована
вартість реквізованого майна, може бути оскаржена до суду.

     5. У  разі  реквізиції  майна  його  попередній  власник може
вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо.

     6. Якщо після припинення надзвичайної  обставини  реквізоване
майно збереглося,  особа,  якій воно належало,  має право вимагати
його повернення, якщо це можливо.

     У разі  повернення  майна  особі  у  неї  поновлюється  право
власності  на  це  майно,  одночасно вона зобов'язується повернути
грошову  суму  або  річ,  яка  була  нею  одержана  у  зв'язку   з
реквізицією,  з  вирахуванням розумної плати за використання цього
майна.

     Стаття 354. Конфіскація

     1. До особи може бути застосовано позбавлення права власності
на  майно  за  рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення
(конфіскація) у випадках, встановлених законом.

     Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно.

     2. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом.

                             Глава 26

                     ПРАВО СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

     Стаття 355. Поняття і види права спільної власності

     1. Майно,   що   є   у   власності   двох   або  більше  осіб
(співвласників),  належить їм на праві спільної власності (спільне
майно).

     2. Майно може належати особам на праві спільної часткової або
на праві спільної сумісної власності.

     3. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених
законом.

     4. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або
законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

     Стаття 356. Право спільної часткової власності

     1. Власність  двох  чи  більше  осіб  із  визначенням  часток
кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

     2. Суб'єктами  права спільної часткової власності можуть бути
фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

     Стаття 357. Визначення часток у праві спільної часткової
                 власності

     1. Частки  у  праві  спільної  часткової власності вважаються
рівними,  якщо інше не встановлено за  домовленістю  співвласників
або законом.

     2. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не
встановлений  за  домовленістю  співвласників  або  законом,   він
визначається  з  урахуванням  вкладу  кожного  з  співвласників  у
придбання (виготовлення, спорудження) майна.

     3. Співвласник  має  право  на  відповідне  збільшення  своєї
частки  у  праві  спільної  часткової  власності,  якщо поліпшення
спільного майна,  які не можна  відокремити,  зроблені  ним  своїм
коштом  за згодою всіх співвласників,  з додержанням встановленого
порядку використання спільного майна.

     4. Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може
зробити  у  встановленому законом порядку за свій рахунок добудову
(прибудову) без згоди інших  співвласників,  якщо  це  не  порушує
їхніх  прав.  Така  добудова (прибудова) є власністю співвласника,
який її зробив,  і не змінює розміру часток співвласників у  праві
спільної часткової власності.

     5. Поліпшення  спільного  майна,  які  можна  відокремити,  є
власністю того з співвласників,  який  їх  зробив,  якщо  інше  не
встановлено домовленістю співвласників.

     Стаття 358. Здійснення права спільної часткової власності

     1. Право    спільної    часткової    власності   здійснюється
співвласниками за їхньою згодою.

     2. Співвласники можуть домовитися про  порядок  володіння  та
користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

     3. Кожен  із  співвласників  має  право  на  надання  йому  у
володіння та користування тієї частини спільного майна  в  натурі,
яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У
разі  неможливості  цього  він  має  право  вимагати   від   інших
співвласників,  які  володіють  і  користуються  спільним  майном,
відповідної матеріальної компенсації.

     4. Якщо договір між співвласниками про порядок  володіння  та
користування  спільним  майном  відповідно до їхніх часток у праві
спільної  часткової  власності  посвідчений  нотаріально,  він   є
обов'язковим  і  для  особи,  яка  придбає  згодом  частку в праві
спільної часткової власності на це майно.

     Стаття 359. Плоди, продукція та доходи від використання
                 майна, що є у спільній частковій власності

     1. Плоди,  продукція та доходи від використання майна, що є у
спільній частковій власності,  надходять до складу спільного майна
і  розподіляються  між співвласниками відповідно до їхніх часток у
праві спільної  часткової  власності,  якщо  інше  не  встановлено
домовленістю між ними.

     Стаття 360. Утримання майна, що є у спільній частковій
                 власності

     1. Співвласник відповідно до своєї частки  у  праві  спільної
часткової  власності  зобов'язаний  брати  участь  у  витратах  на
управління,  утримання та збереження  спільного  майна,  у  сплаті
податків,   зборів   (обов'язкових   платежів),   а   також  нести
відповідальність  перед   третіми   особами   за   зобов'язаннями,
пов'язаними із спільним майном.

     Стаття 361. Право співвласника розпорядитися своєю часткою у
                 праві спільної часткової власності

     1. Співвласник  має  право  самостійно  розпорядитися   своєю
часткою у праві спільної часткової власності.

     Стаття 362. Переважне право купівлі частки у праві спільної
                 часткової власності

     1. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності
співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю
за ціною,  оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім
випадку продажу з публічних торгів.

     2. Продавець  частки  у  праві  спільної  часткової власності
зобов'язаний письмово повідомити  інших  співвласників  про  намір
продати свою частку,  вказавши ціну та інші умови,  на яких він її
продає.

     Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного
права  купівлі  чи  не здійснять цього права щодо нерухомого майна
протягом одного місяця,  а щодо рухомого майна -  протягом  десяти
днів  від  дня  отримання  ними повідомлення,  продавець має право
продати свою частку іншій особі.

     3. Якщо бажання придбати частку у  праві  спільної  часткової
власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору
покупця.

     4. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності
з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити
до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця.
Одночасно  позивач  зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду
грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

     До таких вимог застосовується позовна давність в один рік.

     5. Передача співвласником  свого  переважного  права  купівлі
частки  у  праві  спільної  часткової  власності  іншій  особі  не
допускається.

     Стаття 363. Момент переходу частки у праві спільної часткової
                 власності до набувача за договором

     1. Частка  у праві спільної часткової власності переходить до
набувача за договором з моменту укладення договору,  якщо інше  не
встановлено домовленістю сторін.

     2. Частка  у праві спільної часткової власності за договором,
який  підлягає  нотаріальному  посвідченню  та   (або)   державній
реєстрації,  переходить до набувача відповідно до статті 334 цього
Кодексу.

     Стаття 364. Виділ частки із майна, що є у спільній частковій
                 власності

     1. Співвласник  має  право на виділ у натурі частки із майна,
що є у спільній частковій власності.

     2. Якщо  виділ  у  натурі  частки  із  спільного   майна   не
допускається  згідно  із  законом  або є неможливим (частина друга
статті 183 цього Кодексу),  співвласник,  який бажає  виділу,  має
право  на  одержання  від  інших  співвласників грошової або іншої
матеріальної компенсації вартості його частки.

     Компенсація співвласникові може  бути  надана  лише  за  його
згодою.

     3. Договір  про  виділ у натурі частки з нерухомого спільного
майна укладається  у  письмовій  формі  і  підлягає  нотаріальному
посвідченню.

     Стаття 365. Припинення права на частку у спільному майні за
                 вимогою інших співвласників

     1. Право  особи  на  частку  у  спільному  майні  може   бути
припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників,
якщо:

     1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

     2) річ є неподільною;

     3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

     4) таке  припинення  не  завдасть  істотної  шкоди  інтересам
співвласника та членам його сім'ї.

     2. Суд  постановляє  рішення  про  припинення  права особи на
частку у спільному майні за умови попереднього внесення  позивачем
вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

     Стаття 366. Звернення стягнення на частку у майні, що є у
                 спільній частковій власності

     1. Кредитор співвласника майна,  що є  у  спільній  частковій
власності,  у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може
бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із
спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї.

     Якщо виділ  в  натурі частки із спільного майна має наслідком
зміну  його  призначення  або   проти   цього   заперечують   інші
співвласники, спір вирішується судом.

     2. У  разі  неможливості  виділу в натурі частки із спільного
майна або заперечення  інших  співвласників  проти  такого  виділу
кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві
спільної  часткової  власності  з  направленням  суми  виторгу  на
погашення боргу.

     У разі  відмови  боржника  від  продажу  своєї частки у праві
спільної часткової власності або відмови інших  співвласників  від
придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї
частки з  публічних  торгів  або  переведення  на  нього  прав  та
обов'язків   співвласника-боржника,   з  проведенням  відповідного
перерахунку.

     Стаття 367. Поділ майна, що є у спільній частковій власності

     1. Майно,  що є у спільній  частковій  власності,  може  бути
поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

     2. У  разі  поділу  спільного  майна між співвласниками право
спільної часткової власності на нього припиняється.

     3. Договір про  поділ  нерухомого  майна,  що  є  у  спільній
частковій  власності,  укладається  у  письмовій  формі і підлягає
нотаріальному посвідченню.

     Стаття 368. Право спільної сумісної власності

     1. Спільна власність двох  або  більше  осіб  без  визначення
часток  кожного  з  них  у  праві  власності  є  спільною сумісною
власністю.

     2. Суб'єктами права спільної сумісної власності  можуть  бути
фізичні  особи,  юридичні  особи,  а також держава,  територіальні
громади, якщо інше не встановлено законом.

     3. Майно,  набуте подружжям за час шлюбу,  є їхньою  спільною
сумісною   власністю,  якщо  інше  не  встановлено  договором  або
законом.

     4. Майно,  набуте в результаті спільної праці та  за  спільні
грошові кошти членів сім'ї,  є їхньою спільною сумісною власністю,
якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

     Стаття 369. Здійснення права спільної сумісної власності

     1. Співвласники майна,  що є у спільній  сумісній  власності,
володіють  і  користуються  ним спільно,  якщо інше не встановлено
домовленістю між ними.

     2. Розпоряджання майном,  що є у спільній сумісній власності,
здійснюється за згодою всіх співвласників.

     У разі   вчинення   одним  із  співвласників  правочину  щодо
розпорядження спільним  майном  вважається,  що  він  вчинений  за
згодою всіх співвласників.

     Згода співвласників  на вчинення правочину щодо розпорядження
спільним майном,  який підлягає нотаріальному посвідченню та (або)
державній  реєстрації,  має бути висловлена письмово і нотаріально
посвідчена.

     3. Співвласники мають право  уповноважити  одного  з  них  на
вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.

     4. Правочин  щодо  розпорядження  спільним  майном,  вчинений
одним із співвласників,  може бути  визнаний  судом  недійсним  за
позовом  іншого  співвласника  у  разі відсутності у співвласника,
який вчинив правочин, необхідних повноважень.

     Стаття 370. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній
                 власності

     1. Співвласники  мають  право  на  виділ  у  натурі частки із
майна, що є у спільній сумісній власності.

     2. У разі виділу частки із майна,  що є у  спільній  сумісній
власності,  вважається, що частки кожного із співвласників у праві
спільної сумісної власності є рівними,  якщо інше  не  встановлено
домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

     3. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності,
здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

     Стаття 371. Звернення стягнення на частку майна, що є у
                 спільній сумісній власності

     1. Кредитор  співвласника  майна,  що  є  у спільній сумісній
власності,  у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може
бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із
спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї.

     2. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності,
для   звернення   стягнення   на   неї   здійснюється  у  порядку,
встановленому статтею 366 цього Кодексу.

     Стаття 372. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності

     1. Майно,  що є у  спільній  сумісній  власності,  може  бути
поділене між співвласниками за домовленістю між ними.

     2. У  разі поділу майна,  що є у спільній сумісній власності,
вважається,  що частки співвласників  у  праві  спільної  сумісної
власності  є  рівними,  якщо  інше не встановлено домовленістю між
ними або законом.

     За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена  або
зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

     3. У  разі  поділу  майна  між  співвласниками право спільної
сумісної власності на нього припиняється.

     4. Договір про  поділ  нерухомого  майна,  що  є  у  спільній
сумісній  власності,  укладається  у  письмовій  формі  і підлягає
нотаріальному посвідченню.

                             Глава 27

           ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ (ЗЕМЕЛЬНУ ДІЛЯНКУ)

     Стаття 373. Земля (земельна ділянка) як об'єкт права
                 власності

     1. Земля є основним національним багатством, що перебуває під
особливою охороною держави.

     2. Право   власності   на   землю  гарантується  Конституцією
України ( 254к/96-ВР ).

     Право власності на землю  (земельну  ділянку)  набувається  і
здійснюється відповідно до закону.

     3. Право   власності   на  земельну  ділянку  поширюється  на
поверхневий  (грунтовий)  шар  у  межах  цієї  ділянки,  на  водні
об'єкти,  ліси,  багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а
також на простір,  що є над і під поверхнею  ділянки,  висотою  та
глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших
будівель і споруд.

     4. Власник земельної ділянки має право використовувати її  на
свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

     5. Власник  земельної  ділянки  може  використовувати на свій
розсуд все,  що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо
інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

     Стаття 374. Суб'єкти права власності на землю (земельну
                 ділянку)

     1. Суб'єктами права власності на землю (земельну  ділянку)  є
фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

     2. Іноземці,  особи  без  громадянства  можуть набувати право
власності на землю (земельні ділянки) відповідно до закону.

     3. Іноземні юридичні особи,  іноземні держави  та  міжнародні
організації  можуть  бути  суб'єктами  права  власності  на  землю
(земельну ділянку) у випадках, встановлених законом.

     4. Права та обов'язки  суб'єктів  права  власності  на  землю
(земельну ділянку) встановлюються законом.

     Стаття 375. Право власника на забудову земельної ділянки

     1. Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі
та споруди,  створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а
також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

     2. Власник  земельної  ділянки  набуває  право  власності  на
зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

     3. Право власника  на  забудову  здійснюється  ним  за  умови
додержання архітектурних,  будівельних, санітарних, екологічних та
інших норм і правил,  а  також  за  умови  використання  земельної
ділянки за її цільовим призначенням.

     4. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником
на  його  земельній  ділянці,  встановлюються  статтею  376  цього
Кодексу.

     Стаття 376. Самочинне будівництво

     1. Житловий будинок,  будівля,  споруда,  інше нерухоме майно
вважаються  самочинним  будівництвом,  якщо  вони  збудовані   або
будуються  на  земельній  ділянці,  що  не була відведена для цієї
мети,  або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту,
або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

     2. Особа,  яка  здійснила  або здійснює самочинне будівництво
нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

     3. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може
бути  за рішенням суду визнане за особою,  яка здійснила самочинне
будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї
мети,  за  умови надання земельної ділянки у встановленому порядку
особі під уже збудоване нерухоме майно.

     4. Якщо  власник  (користувач)  земельної  ділянки  заперечує
проти  визнання  права власності на нерухоме майно за особою,  яка
здійснила  (здійснює)  самочинне  будівництво  на  його  земельній
ділянці,  або  якщо  це  порушує права інших осіб,  майно підлягає
знесенню особою,  яка здійснила (здійснює) самочинне  будівництво,
або за її рахунок.

     5. На  вимогу  власника  (користувача)  земельної ділянки суд
може визнати  за  ним  право  власності  на  нерухоме  майно,  яке
самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

     6. Особа,  яка здійснила самочинне будівництво,  має право на
відшкодування витрат  на  будівництво,  якщо  право  власності  на
нерухоме  майно  визнано  за  власником  (користувачем)  земельної
ділянки, на якій воно розміщене.

     7. У разі істотного відхилення  від  проекту,  що  суперечить
суспільним  інтересам  або  порушує  права  інших осіб,  істотного
порушення будівельних норм і правил суд  за  позовом  відповідного
органу  державної  влади  або органу місцевого самоврядування може
постановити  рішення,  яким  зобов'язати  особу,   яка   здійснила
(здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

     Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа,  яка
здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення,
таке  нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок
особи,  яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила
(здійснює)   самочинне   будівництво,   зобов'язана   відшкодувати
витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього
стану.

     Стаття 377. Право на земельну ділянку при придбанні житлового
                 будинку, будівлі або споруди, що розміщені на ній

     1. До особи,  яка  придбала  житловий  будинок,  будівлю  або
споруду,  переходить право власності на земельну ділянку,  на якій
вони розміщені,  без зміни її цільового призначення,  у  розмірах,
встановлених договором.

     Якщо договором про відчуження житлового будинку,  будівлі або
споруди  розмір  земельної  ділянки  не  визначений,  до  набувача
переходить  право  власності на ту частину земельної ділянки,  яка
зайнята житловим будинком,  будівлею або спорудою,  та на  частину
земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

     2. Якщо  житловий  будинок,  будівля або споруда розміщені на
земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження
до  набувача переходить право користування тією частиною земельної
ділянки,  на  якій  вони  розміщені,  та  частиною  ділянки,   яка
необхідна для їх обслуговування.

     Стаття 378. Припинення права власності на земельну ділянку

     1. Право  власності  особи  на  земельну  ділянку  може  бути
припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

                             Глава 28

                     ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ЖИТЛО

     Стаття 379. Поняття житла

     1. Житлом фізичної особи є житловий будинок,  квартира,  інше
приміщення,  призначені  та  придатні  для постійного проживання в
них.

     Стаття 380. Житловий будинок як об'єкт права власності

     1. Житловим будинком є будівля капітального типу,  споруджена
з     дотриманням     вимог,    встановлених    законом,    іншими
нормативно-правовими актами,  і призначена для  постійного  у  ній
проживання.

     Стаття 381. Садиба як об'єкт права власності

     1. Садибою  є  земельна  ділянка разом з розташованими на ній
житловим будинком,  господарсько-побутовими будівлями, наземними і
підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.

     2. У   разі   відчуження  житлового  будинку  вважається,  що
відчужується вся садиба,  якщо інше не встановлено  договором  або
законом.

     Стаття 382. Квартира як об'єкт права власності

     1. Квартирою  є  ізольоване  помешкання  в житловому будинку,
призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

     2. Власникам квартири у дво- або багатоквартирному  житловому
будинку  належать  на праві спільної сумісної власності приміщення
загального користування,  опорні конструкції  будинку,  механічне,
електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині
квартири,  яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди,
будівлі,  які  призначені  для  забезпечення потреб усіх власників
квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у
житловому будинку.

     Стаття 383. Права власника житлового будинку, квартири

     1. Власник    житлового    будинку,    квартири   має   право
використовувати помешкання  для  власного  проживання,  проживання
членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його
для промислового виробництва.

     2. Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт  і
зміни у квартирі,   наданій   йому   для   використання як єдиного
цілого, - за умови,  що ці зміни не призведуть  до  порушень  прав
власників  інших  квартир у багатоквартирному житловому будинку та
не  порушать  санітарно-технічних  вимог  і  правил   експлуатації
будинку.

     Стаття 384. Права житлово-будівельного (житлового)
                 кооперативу та їх членів на квартиру в будинку
                 кооперативу

     1. Будинок,  споруджений  або  придбаний  житлово-будівельним
(житловим) кооперативом, є його власністю.

     2. Член   житлово-будівельного  (житлового)  кооперативу  має
право володіння і  користування,  а  за  згодою  кооперативу  -  і
розпоряджання  квартирою,  яку  він  займає в будинку кооперативу,
якщо він не викупив її.

     3. У   разі   викупу   квартири   член   житлово-будівельного
(житлового) кооперативу стає її власником.

     Стаття 385. Об'єднання власників житлових будинків, квартир

     1. Власники    квартир    для    забезпечення    експлуатації
багатоквартирного житлового будинку,  користування  квартирами  та
спільним  майном  житлового  будинку  можуть створювати об'єднання
власників квартир (житла).

     Таке об'єднання може бути створено також власниками  житлових
будинків.

     2. Об'єднання   власників   квартир,   житлових   будинків  є
юридичною особою,  яка створюється та діє відповідно до статуту та
закону.

                             Глава 29

                      ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

     Стаття 386. Засади захисту права власності

     1. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права
власності.

     2. Власник,   який   має   підстави   передбачати  можливість
порушення свого права власності іншою особою,  може звернутися  до
суду з вимогою про заборону вчинення нею дій,  які можуть порушити
його право,  або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання
такому порушенню.

     3. Власник,  права якого порушені, має право на відшкодування
завданої йому майнової та моральної шкоди.

     Стаття 387. Право власника на витребування майна із чужого
                 незаконного володіння

     1. Власник  має  право витребувати своє майно від особи,  яка
незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

     Стаття 388. Право власника на витребування майна від
                 добросовісного набувача

     1. Якщо  майно за відплатним договором придбане в особи,  яка
не мала права його відчужувати,  про що набувач не знав і  не  міг
знати  (добросовісний  набувач),  власник має право витребувати це
майно від набувача лише у разі, якщо майно:

     1) було загублене власником  або  особою,  якій  він  передав
майно у володіння;

     2) було  викрадене  у  власника  або особи,  якій він передав
майно у володіння;

     3) вибуло з володіння власника або особи,  якій  він  передав
майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

     2. Майно   не   може   бути  витребувано  від  добросовісного
набувача,  якщо воно було продане  у  порядку,  встановленому  для
виконання судових рішень.

     3. Якщо  майно було набуте безвідплатно в особи,  яка не мала
права його відчужувати,  власник має право  витребувати  його  від
добросовісного набувача у всіх випадках.

     Стаття 389. Витребування грошей та цінних паперів

     1. Гроші,  а також цінні папери на пред'явника не можуть бути
витребувані від добросовісного набувача.

     Стаття 390. Розрахунки при витребуванні майна із чужого
                 незаконного володіння

     1. Власник майна має право вимагати від особи,  яка знала або
могла знати,  що вона володіє майном  незаконно  (недобросовісного
набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або
могла одержати за весь час володіння ним.

     2. Власник  майна  має  право  вимагати  від   добросовісного
набувача передання усіх доходів від майна, які він одержав або міг
одержати  з  моменту,  коли  дізнався   чи   міг   дізнатися   про
незаконність володіння ним,  або з моменту, коли йому було вручено
повістку до суду у справі за  позовом  власника  про  витребування
майна.

     3. Добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має
право вимагати від власника майна відшкодування необхідних  витрат
на  утримання,  збереження майна,  здійснених ним з часу,  з якого
власникові  належить  право  на  повернення  майна  або  передання
доходів.

     4. Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі
здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені
від майна без завдання йому шкоди.  Якщо поліпшення не можуть бути
відокремлені від майна,  добросовісний  набувач  (володілець)  має
право   на   відшкодування   здійснених  витрат  у  сумі,  на  яку
збільшилася його вартість.

     Стаття 391. Захист права власності від порушень, не
                 пов'язаних із позбавленням володіння

     1. Власник  майна  має  право  вимагати  усунення  перешкод у
здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

     Стаття 392. Визнання права власності

     1. Власник майна може  пред'явити  позов  про  визнання  його
права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою
особою,  а також у разі втрати ним документа,  який засвідчує його
право власності.

     Стаття 393. Визнання незаконним правового акта, що порушує
                 право власності

     1. Правовий  акт  органу  державної   влади,   органу   влади
Автономної  Республіки  Крим  або органу місцевого самоврядування,
який не відповідає законові і порушує права власника,  за  позовом
власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

     2. Власник  майна,  права  якого  порушені  внаслідок видання
правового акта органом державної влади,  органом влади  Автономної
Республіки  Крим  або органом місцевого самоврядування,  має право
вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього
акта.  У  разі  неможливості  відновлення  попереднього  становища
власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

     Стаття 394. Відшкодування шкоди, завданої власникові
                 земельної ділянки, житлового будинку, інших
                 будівель у зв'язку із зниженням їх цінності

     1. Власник  земельної  ділянки,  житлового   будинку,   інших
будівель  має право на компенсацію у зв'язку із зниженням цінності
цих об'єктів у результаті  діяльності,  що  призвела  до  зниження
рівня   екологічної,  шумової  захищеності  території,  погіршення
природних властивостей землі.
Создание и поддержка сайта - студия Web IT