|
|
Цивільний Процесуальний Кодекс України
Глава 8
ЗАОЧНИЙ РОЗГЛЯД СПРАВИ
Стаття 224. Умови проведення заочного розгляду справи
1. У разі неявки в судове засідання відповідача, який
належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення
про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані
неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних
у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення
справи.
2. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний
розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх
відповідачів.
3. У разі зміни позивачем предмета або підстави позову, зміни
розміру позовних вимог суд відкладає судовий розгляд для
повідомлення про це відповідача.
Стаття 225. Порядок заочного розгляду справи
1. Про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу.
2. Розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за
загальними правилами з винятками і доповненнями, встановленими
цією главою.
Стаття 226. Форма і зміст заочного рішення
1. За формою і змістом заочне рішення повинно відповідати
вимогам, встановленим статтями 213 і 215 цього Кодексу, і, крім
цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви
про його перегляд.
Стаття 227. Повідомлення про заочне рішення
1. Відповідачам, які не з'явилися в судове засідання,
направляється рекомендованим листом із повідомленням копія
заочного рішення не пізніше п'яти днів з дня його проголошення.
Стаття 228. Порядок і строк подання заяви про перегляд
заочного рішення
1. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його
ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
2. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано
протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Стаття 229. Форма і зміст заяви про перегляд заочного рішення
1. Заява про перегляд заочного рішення повинна бути подана у
письмовій формі.
2. У заяві про перегляд заочного рішення повинно бути
зазначено:
1) найменування суду, який ухвалив заочне рішення;
2) ім'я (найменування) відповідача або його представника, які
подають заяву, їх місце проживання чи місцезнаходження, номер
засобів зв'язку;
3) обставини, що свідчать про поважність причин неявки в
судове засідання і неповідомлення їх суду, і докази про це;
4) посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої
заперечення проти вимог позивача;
5) клопотання про перегляд заочного рішення;
6) перелік доданих до заяви матеріалів.
3. Заява про перегляд заочного рішення підписується особою,
яка її подає.
4. До заяви про перегляд заочного рішення додаються її копії
за кількістю осіб, які беруть участь у справі, та копії всіх
доданих до неї матеріалів.
5. До заяви про перегляд заочного рішення, поданої
представником відповідача, додається довіреність або інший
документ, який підтверджує його повноваження.
6. За подання заяви про перегляд заочного рішення судовий
збір не сплачується.
7. До неналежно оформленої заяви про перегляд заочного
рішення застосовуються правила статті 121 цього Кодексу.
Стаття 230. Дії суду після прийняття заяви про перегляд
заочного рішення
1. Прийнявши належно оформлену заяву про перегляд заочного
рішення, суд невідкладно надсилає її копію та копії доданих до неї
матеріалів іншим особам, які беруть участь у справі. Одночасно суд
повідомляє особам, які беруть участь у справі, про час і місце
розгляду заяви.
2. Заява про перегляд заочного рішення повинна бути
розглянута протягом п'ятнадцяти днів з дня її надходження.
Стаття 231. Порядок розгляду заяви про перегляд заочного
рішення
1. Заява про перегляд заочного рішення розглядається в
судовому засіданні. Неявка осіб, належним чином повідомлених про
час і місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
2. Головуючий відкриває судове засідання і з'ясовує, хто з
осіб, які беруть участь у справі, з'явився, встановлює їх особу,
перевіряє повноваження представників, після чого повідомляє зміст
заяви і з'ясовує думку сторін та інших осіб, які беруть участь у
справі, щодо вимог про перегляд заочного рішення.
3. У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення
суд може своєю ухвалою:
1) залишити заяву без задоволення;
2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду в
загальному порядку.
4. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без
задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному
порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк, протягом
якого розглядалася заява, не включається до строку на апеляційне
оскарження рішення.
Стаття 232. Скасування та оскарження заочного рішення
1. Заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде
встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не
повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які
він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення
справи.
2. Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному
порядку, встановленому цим Кодексом.
3. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть
оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Стаття 233. Законна сила заочного рішення
1. Заочне рішення набирає законної сили відповідно до
загального порядку, встановленого цим Кодексом.
Розділ IV
ОКРЕМЕ ПРОВАДЖЕННЯ
Глава 1
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 234. Окреме провадження
1. Окреме провадження - це вид непозовного цивільного
судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про
підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають
значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов
здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або
підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
2. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про:
1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання
фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності
фізичної особи;
2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;
3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення
її померлою;
4) усиновлення;
5) встановлення фактів, що мають юридичне значення;
6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника
та векселі;
7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну
власність;
8) визнання спадщини відумерлою;
9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому
порядку;
10) обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного
закладу;
11) розкриття банком інформації, яка містить банківську
таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.
3. У порядку окремого провадження розглядаються також справи
про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою
подружжя, яке має дітей, про поновлення шлюбу після його
розірвання, про встановлення режиму окремого проживання за заявою
подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом.
4. У випадках, встановлених пунктами 1, 3, 4, 9, 10 частини
другої цієї статті, розгляд справ проводиться судом у складі
одного судді і двох народних засідателів.
Стаття 235. Порядок розгляду справ окремого провадження
1. Під час розгляду справ окремого провадження суд
зобов'язаний роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх
права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих
Конституцією ( 254к/96-ВР ) і законами України прав, свобод чи
інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо
всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи.
2. З метою з'ясування обставин справи суд може за власною
ініціативою витребувати необхідні докази.
3. Справи окремого провадження розглядаються судом з
додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за
винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші
особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
4. Справи окремого провадження суд розглядає за участю
заявника і заінтересованих осіб.
5. Справи окремого провадження не можуть бути передані на
розгляд третейського суду і не можуть бути закриті у зв'язку з
укладенням мирової угоди.
6. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого
провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку
позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює
заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на
загальних підставах.
7. При ухваленні судом рішення судові витрати не
відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.
Глава 2
РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ОБМЕЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОЇ
ДІЄЗДАТНОСТІ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ, ВИЗНАННЯ
ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ НЕДІЄЗДАТНОЮ ТА ПОНОВЛЕННЯ
ЦИВІЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ
Стаття 236. Підсудність
1. Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи,
у тому числі неповнолітньої особи, чи визнання фізичної особи
недієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи, а
якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або
психіатричному закладі, - за місцезнаходженням цього закладу.
Стаття 237. Особи, які можуть бути заявниками
1. Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи
може бути подана членами її сім'ї, органом опіки та піклування,
наркологічним або психіатричним закладом.
2. Заява про обмеження права неповнолітньої особи самостійно
розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або
позбавлення її цього права може бути подана батьками
(усиновлювачами), піклувальниками, органом опіки та піклування.
3. Заява про визнання фізичної особи недієздатною може бути
подана членами її сім'ї, близькими родичами, незалежно від їх
спільного проживання, органом опіки та піклування, психіатричним
закладом.
Стаття 238. Зміст заяви
1. У заяві про обмеження цивільної дієздатності фізичної
особи повинні бути викладені обставини, що свідчать про психічний
розлад, істотно впливають на її здатність усвідомлювати значення
своїх дій та (або) керувати ними, чи обставини, що підтверджують
дії, внаслідок яких фізична особа, яка зловживає спиртними
напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо,
поставила себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за
законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.
2. У заяві про обмеження права неповнолітньої особи
самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими
доходами або позбавлення її цього права повинні бути викладені
обставини, що свідчать про негативні матеріальні, психічні чи інші
наслідки для неповнолітнього здійснення ним цього права.
3. У заяві про визнання фізичної особи недієздатною повинні
бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий
психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати
значення своїх дій та (або) керувати ними.
Стаття 239. Призначення експертизи
1. Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад
здоров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного
стану судово-психіатричну експертизу.
2. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито
провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи
визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження
експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра
може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи
на судово-психіатричну експертизу.
Стаття 240. Розгляд справ
1. Справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи
чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю
заявника та представника органу опіки та піклування. Питання про
виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання
її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням
стану її здоров'я.
2. Судові витрати, пов'язані з провадженням справи про
визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної
дієздатності фізичної особи, відносяться на рахунок держави.
3. Суд, установивши, що заявник діяв недобросовісно без
достатньої для цього підстави, стягує із заявника всі судові
витрати.
Стаття 241. Рішення суду
1. Рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної
особи (у тому числі про обмеження або позбавлення права
неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи
визнання фізичної особи недієздатною після набрання ним законної
сили надсилається органові опіки та піклування. Таке рішення є
підставою для призначення фізичній особі, обмеженій у цивільній
дієздатності, піклувальника, а недієздатній фізичній особі -
опікуна.
2. Скасування рішення суду про обмеження цивільної
дієздатності фізичної особи та поновлення цивільної дієздатності
фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена,
здійснюється за рішенням суду за заявою самої фізичної особи, її
піклувальника, членів сім'ї або органу опіки та піклування.
3. Скасування рішення суду про визнання фізичної особи
недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи,
яка була визнана недієздатною, в разі її видужання або значного
поліпшення її психічного стану здійснюється за рішенням суду на
підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи за
заявою опікуна, органу опіки та піклування.
4. Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається
органу опіки та піклування. Таке рішення є підставою для зняття
встановлених над фізичною особою опіки чи піклування.
Глава 3
РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО НАДАННЯ
НЕПОВНОЛІТНІЙ ОСОБІ ПОВНОЇ ЦИВІЛЬНОЇ
ДІЄЗДАТНОСТІ
Стаття 242. Підсудність
1. Заява неповнолітньої особи, яка досягла шістнадцятирічного
віку, про надання їй повної цивільної дієздатності у випадках,
встановлених Цивільним кодексом України ( 435-15 ), за відсутності
згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника подається до суду
за місцем її проживання.
Стаття 243. Зміст заяви
1. У заяві про надання неповнолітній особі повної цивільної
дієздатності повинні бути викладені дані про те, що неповнолітня
особа працює за трудовим договором або є матір'ю чи батьком дитини
відповідно до актового запису цивільного стану.
Стаття 244. Розгляд справи
1. Справи про надання неповнолітній особі повної цивільної
дієздатності суд розглядає за участю заявника, одного або обох
батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а також представників
органів опіки та піклування. Участь представників органів опіки та
піклування у розгляді справи є обов'язковою.
Стаття 245. Рішення суду
1. Суд, розглянувши заяву про надання неповнолітній особі
повної цивільної дієздатності по суті, ухвалює рішення, яким
задовольняє або відмовляє у задоволенні вимоги заявника.
2. У разі задоволення заявленої вимоги неповнолітній особі
надається повна цивільна дієздатність після набрання рішенням суду
законної сили.
3. Рішення суду про надання неповнолітній особі повної
цивільної дієздатності після набрання ним законної сили
надсилається органові опіки та піклування.
Глава 4
РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ВИЗНАННЯ ФІЗИЧНОЇ
ОСОБИ БЕЗВІСНО ВІДСУТНЬОЮ АБО ОГОЛОШЕННЯ ЇЇ
ПОМЕРЛОЮ
Стаття 246. Підсудність
1. Заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або
оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання
заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування)
фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за
місцезнаходженням її майна.
Стаття 247. Зміст заяви
1. У заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою
або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети
необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або
оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну
відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю
фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають
підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.
Стаття 248. Підготовка справи до розгляду
1. Суд до початку розгляду справи встановлює осіб (родичів,
співробітників тощо), які можуть дати свідчення про фізичну особу,
місцеперебування якої невідоме, а також запитує відповідні
організації за останнім місцем проживання відсутнього
(житлово-експлуатаційні організації, органи внутрішніх справ або
органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем роботи про
наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої
невідоме.
2. Одночасно суд вживає заходів через органи опіки та
піклування щодо встановлення опіки над майном фізичної особи,
місцеперебування якої невідоме, якщо опіку над майном ще не
встановлено.
Стаття 249. Розгляд справи
1. Суд розглядає справу за участю заявника, свідків,
зазначених у заяві, та осіб, яких сам суд визнає за потрібне
допитати, і ухвалює рішення про визнання фізичної особи безвісно
відсутньою або про оголошення її померлою.
2. Після набрання законної сили рішенням про оголошення
фізичної особи померлою суд надсилає рішення відповідному органу
державної реєстрації актів цивільного стану для реєстрації смерті
фізичної особи, а також до нотаріуса за місцем відкриття спадщини,
а в населеному пункті, де немає нотаріуса, - відповідного органу
місцевого самоврядування для вжиття заходів щодо охорони
спадкового майна. У разі наявності в населеному пункті кількох
нотаріусів, а також у випадках, коли місце відкриття спадщини
невідоме, рішення надсилається до державного нотаріального архіву
з метою передачі його за належністю уповноваженому нотаріусу для
вжиття заходів з охорони спадкового майна.
Стаття 250. Дії суду в разі появи фізичної особи, яку було
визнано безвісно відсутньою або оголошено
померлою
1. У разі одержання заяви про появу фізичної особи, яку було
визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою, або відомостей
про місцеперебування цієї особи суд за місцеперебуванням особи або
суд, який ухвалив рішення про визнання особи безвісно відсутньою
або оголосив її померлою, призначає справу до слухання за участю
цієї особи, заявника та інших заінтересованих осіб і скасовує своє
рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або
оголошення її померлою. Заяву може бути подано особою, яку було
визнано безвісно відсутньою або померлою, або іншою
заінтересованою особою.
2. Копію рішення суд надсилає відповідному органу державної
реєстрації актів цивільного стану для анулювання актового запису
про смерть.
Глава 5
РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО УСИНОВЛЕННЯ
Стаття 251. Підсудність
1. Заява про усиновлення дитини або повнолітньої особи, яка
не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування,
подається до суду за місцем їх проживання.
Стаття 252. Зміст заяви
1. Заява про усиновлення дитини повинна містити: найменування
суду, до якого подається заява, ім'я, місце проживання заявника, а
також прізвище, ім'я, по батькові, вік усиновлюваної дитини, її
місце проживання, відомості про стан здоров'я дитини. Заява про
усиновлення дитини може також містити клопотання про зміну
прізвища, імені, по батькові, дати, місця народження дитини, про
запис заявника матір'ю або батьком дитини.
2. До заяви про усиновлення дитини за наявності мають бути
додані такі документи:
1) копія свідоцтва про шлюб, а також письмова згода на це
другого з подружжя, засвідчена нотаріально, - при усиновленні
дитини одним із подружжя;
2) медичний висновок про стан здоров'я заявника;
3) довідка з місця роботи із зазначенням заробітної плати або
копія декларації про доходи;
4) документ, що підтверджує право власності або користування
жилим приміщенням;
5) інші документи, визначені законом.
3. До заяви про усиновлення дитини особами без громадянства,
що постійно проживають за межами України, або іноземцями, крім
документів, зазначених у частині другій цієї статті, додаються
дозвіл уповноваженого органу виконавчої влади, висновок
компетентного органу відповідної держави про умови їх життя і
можливість бути усиновлювачами, дозвіл компетентного органу
відповідної держави на в'їзд усиновленої дитини та її постійне
проживання на території цієї держави, зобов'язання усиновлювача,
оформлене в нотаріальному порядку, про надання представникам
дипломатичної установи України за кордоном інформації про
усиновлену дитину та можливості спілкування з дитиною.
4. До заяви громадян України про усиновлення дитини, яка є
громадянином іншої держави, крім документів, зазначених у частині
другій цієї статті, додаються згода законного представника дитини
та згода компетентного органу держави, громадянином якої є дитина.
5. Документи усиновлювачів, які є громадянами інших держав,
мають бути у встановленому законодавством порядку легалізовані,
якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Такі документи
повинні бути перекладені українською мовою, а переклад має бути
засвідчений нотаріально.
6. Заява про усиновлення повнолітньої особи повинна містити
відомості, зазначені у частині першій цієї статті, а також дані
про відсутність матері, батька або позбавлення піклування. До
заяви мають бути додані документи, зазначені у пункті 1 частини
другої цієї статті, а також згода особи на усиновлення.
Стаття 253. Підготовка справи до розгляду
1. Суддя під час підготовки справи про усиновлення дитини до
розгляду вирішує питання про участь у ній як заінтересованих осіб
відповідного органу опіки та піклування, а у справах, провадження
в яких відкрито за заявами іноземних громадян, - уповноваженого
органу виконавчої влади.
2. Орган опіки та піклування повинен подати суду висновок про
доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини.
3. До висновку органу опіки та піклування мають бути додані:
1) акт обстеження умов життя заявника, складений за місцем
його проживання;
2) свідоцтво про народження дитини;
3) медичний висновок про стан здоров'я дитини, про її
фізичний і розумовий розвиток;
4) у випадках, встановлених законом, згода батьків, опікуна,
піклувальника дитини, закладу охорони здоров'я або навчального
закладу, а також самої дитини на усиновлення.
Суд у разі необхідності може вимагати подання інших
документів.
Стаття 254. Розгляд справи
1. Суд розглядає справу про усиновлення дитини за
обов'язковою участю заявника, органу опіки та піклування або
уповноваженого органу виконавчої влади, а також дитини, якщо вона
за віком і станом здоров'я усвідомлює факт усиновлення, з викликом
заінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за потрібне
допитати.
2. Суд розглядає справу про усиновлення повнолітньої особи з
обов'язковою участю заявника (заявників), усиновлюваної особи, з
викликом заінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за
потрібне допитати.
3. Для забезпечення таємниці усиновлення у випадках,
встановлених Сімейним кодексом України ( 2947-14 ), суд розглядає
справу в закритому судовому засіданні.
4. Суд перевіряє законність підстав для усиновлення, в тому
числі наявність згоди усиновлюваної дитини, якщо така згода є
необхідною, або наявність згоди усиновлюваної повнолітньої особи.
Стаття 255. Рішення суду
1. За результатами розгляду заяви про усиновлення суд ухвалює
рішення.
2. У разі задоволення заяви суд зазначає у резолютивній
частині рішення про усиновлення дитини або повнолітньої особи
заявником (заявниками).
3. За клопотанням заявника (заявників) суд вирішує питання
про зміну імені, прізвища та по батькові, дати і місця народження
усиновленої дитини, про зміну імені, прізвища, по батькові
усиновленої повнолітньої особи, про запис усиновлювачів батьками.
4. Судові витрати, пов'язані з розглядом справи про
усиновлення, відносяться на рахунок заявника (заявників).
5. Якщо після ухвалення рішення про усиновлення, але до
набрання ним законної сили батьки дитини відкликали свою згоду на
її усиновлення, суд скасовує своє рішення і поновлює розгляд
справи.
6. У разі відкликання заяви про усиновлення після ухвалення
рішення про усиновлення, але до набрання ним законної сили, суд
скасовує своє рішення і залишає заяву без розгляду.
7. Усиновлення вважається здійсненим з дня набрання законної
сили рішенням суду. Для внесення змін до актового запису про
народження усиновленої дитини або повнолітньої особи копія рішення
суду надсилається до органу державної реєстрації актів цивільного
стану за місцем ухвалення рішення, а у справах про усиновлення
дітей іноземцями - також до уповноваженого органу виконавчої
влади.
Глава 6
РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ВСТАНОВЛЕННЯ ФАКТІВ,
ЩО МАЮТЬ ЮРИДИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ
Стаття 256. Справи про встановлення фактів, що мають
юридичне значення
1. Суд розглядає справи про встановлення факту:
1) родинних відносин між фізичними особами;
2) перебування фізичної особи на утриманні;
3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або
одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному
страхуванню;
4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;
5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу;
6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище,
ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в
документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і
часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження
або в паспорті;
7) народження особи в певний час у разі неможливості
реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану
факту народження;
8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації
органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
2. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші
факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення
особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не
визначено іншого порядку їх встановлення.
3. Справи про встановлення факту належності особі паспорта,
військового квитка, квитка про членство в об'єднанні громадян, а
також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів
цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не
підлягають.
Стаття 257. Підсудність
1. Заява фізичної особи про встановлення факту, що має
юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Стаття 258. Зміст заяви
1. У заяві повинно бути зазначено:
1) який факт заявник просить встановити та з якою метою;
2) причини неможливості одержання або відновлення документів,
що посвідчують цей факт;
3) докази, що підтверджують факт.
2. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в
заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених
документів.
Стаття 259. Зміст рішення суду про встановлення факту, що має
юридичне значення
1. У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт,
встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на
підставі яких суд установив цей факт.
2. Рішення суду про встановлення факту, який підлягає
реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану
або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що
видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання
зазначених документів.
Глава 7
РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ВІДНОВЛЕННЯ ПРАВ
НА ВТРАЧЕНІ ЦІННІ ПАПЕРИ НА ПРЕД'ЯВНИКА
ТА ВЕКСЕЛІ
Стаття 260. Підсудність
1. Особа, яка втратила цінний папір на пред'явника або
вексель, може звернутися до суду із заявою про визнання їх
недійсними і про відновлення її прав на втрачений цінний папір.
2. Заява подається до суду за місцезнаходженням емітента
цінного папера на пред'явника або за місцем платежу за векселем.
Стаття 261. Зміст заяви
1. У заяві до суду про визнання втраченого цінного папера на
пред'явника або векселя недійсним та відновлення прав на них
повинно бути зазначено:
1) ім'я і місце проживання заявника, найменування та
місцезнаходження юридичної особи-заявника;
2) обставини, за яких втрачено цінний папір на пред'явника
або вексель;
3) повну і точну назву емітента втраченого цінного папера на
пред'явника і його реквізити, а для векселя - вид, номер бланку,
суму векселя, дату і місце складання, строк та місце платежу,
найменування векселедавця та інших, відомих заявнику, зобов'язаних
за векселем осіб, а також першого векселедержателя.
Стаття 262. Ухвала суду до судового розгляду
1. Суд, одержавши заяву, своєю ухвалою постановляє:
1) зробити публікацію про виклик держателя втраченого цінного
папера на пред'явника або векселя до суду;
2) заборонити здійснювати будь-які операції за втраченим
цінним папером на пред'явника або за векселем.
2. Ухвала надсилається емітенту втраченого цінного папера на
пред'явника. У справі про визнання недійсним втраченого векселя та
відновлення прав на нього ухвала суду надсилається негайно
зобов'язаним за векселем особам, якщо їх адреси відомі суду, а
також, якщо строк платежу за векселем не настав, на адресу всіх
нотаріусів відповідного нотаріального округу, на території якого
знаходиться місце платежу за векселем. При пред'явленні векселя
нотаріусу для вчинення протесту, щодо якого постановлено ухвалу,
якою заборонено будь-які операції за ним, нотаріус зобов'язаний
повідомити відповідний суд про пред'явлення такого векселя для
вчинення протесту.
3. З дати постановлення ухвали суду зупиняється перебіг усіх
строків щодо обігу втраченого цінного папера на пред'явника або
векселя, встановлених законодавством про обіг векселів.
Стаття 263. Зміст публікації
1. Публікація про виклик держателя втраченого цінного папера
на пред'явника або векселя, з приводу яких подано заяву до суду,
повинна містити інформацію, визначену пунктами 1 і 3 статті 261
цього Кодексу, а також пропозицію держателя втраченого цінного
папера на пред'явника або векселя повідомити суд у тримісячний
строк про свої права на цінний папір або вексель.
( Частина перша статті 263 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2875-IV ( 2875-15 ) від 08.09.2005 )
2. Публікація робиться за рахунок заявника у місцевій газеті
за місцезнаходженням емітента цінного папера або за місцем платежу
векселя, а також в одному з офіційних друкованих видань.
Стаття 264. Обов'язки держателя втраченого цінного папера
на пред'явника або векселя
1. Держатель втраченого цінного папера на пред'явника або
векселя повинен у встановлений строк подати до суду, який
постановив ухвалу, разом з цінним папером на пред'явника або
векселем заяву про те, що він є його держателем.
Стаття 265. Строк пред'явлення позову заявником до держателя
втраченого цінного папера або векселя
1. Якщо держатель втраченого цінного папера на пред'явника
або векселя подасть заяву до суду, суд постановляє ухвалу про
залишення заяви про визнання втраченого цінного папера на
пред'явника або векселя недійсним та відновлення прав на нього без
розгляду та встановлює строк для пред'явлення заявником позову в
загальному порядку до держателя цього цінного папера на
пред'явника або векселя про їх витребування.
2. Строк пред'явлення позову заявником до держателя
втраченого цінного папера на пред'явника або векселя не може бути
більшим двох місяців.
3. Якщо заявник у встановлений судом строк не пред'явить
позову до держателя втраченого цінного папера на пред'явника або
векселя, суд постановляє ухвалу про зняття заборони здійснювати
будь-які операції за цінним папером на пред'явника або за
векселем.
4. Копія ухвали надсилається особам, зазначеним у частині
другій статті 262 цього Кодексу.
Стаття 266. Призначення справи до розгляду
1. Якщо протягом тримісячного строку з дня публікації про
виклик держателя втраченого цінного папера на пред'явника або
векселя не надійде заяви, зазначеної у статті 264 цього Кодексу,
суд призначає справу до розгляду.
2. Про день розгляду справи суд повідомляє заявника, емітента
втраченого цінного папера на пред'явника або зобов'язаних за
векселем осіб.
Стаття 267. Вирішення справи
1. За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення про
визнання втраченого цінного папера на пред'явника або векселя
недійсним або про відмову в задоволенні заявленої вимоги. Рішення
про визнання втраченого цінного папера на пред'явника або векселя
недійсним є підставою для видачі заявникові цінного папера на
пред'явника замість визнаного недійсним або проведення визначених
ним операцій; для здійснення платежу за векселем або для видачі
заявникові векселя замість визнаного недійсним та для відновлення
зобов'язаними за векселем особами передавальних написів.
2. Рішення суду про визнання недійсним втраченого цінного
папера на пред'явника або векселя публікується в порядку,
встановленому частиною другою статті 263 цього Кодексу.
Стаття 268. Права держателя цінного папера на пред'явника
або векселя щодо відшкодування збитків
1. У разі ухвалення судом рішення про відмову в задоволенні
заявленої вимоги держатель цінного папера на пред'явника або
векселя має право звернутися до суду із заявою про відшкодування
за рахунок заявника збитків, заподіяних йому забороною здійснювати
будь-які операції за цінним папером на пред'явника або за
векселем.
2. Держатель цінного папера на пред'явника або векселя, який
не заявив вчасно з будь-яких причин про своє право на цінний папір
на пред'явника або вексель, може пред'явити позов до особи, за
якою визнано право на цінний папір на пред'явника або на вексель.
Глава 8
РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ПЕРЕДАЧУ БЕЗХАЗЯЙНОЇ
НЕРУХОМОЇ РЕЧІ У КОМУНАЛЬНУ ВЛАСНІСТЬ
Стаття 269. Підсудність
1. Заява про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність
територіальної громади за умов, визначених Цивільним кодексом
України ( 435-15 ), подається до суду за місцезнаходженням цієї
речі органом, уповноваженим управляти майном відповідної
територіальної громади.
Стаття 270. Зміст заяви
1. У заяві про передачу безхазяйної нерухомої речі у
власність відповідної територіальної громади повинно бути
зазначено, яку нерухому річ заявник просить передати у власність
територіальної громади, основні характеристики нерухомої речі,
посилання на документи про взяття безхазяйної нерухомої речі на
облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме
майно, друковані засоби масової інформації, в яких було зроблено
оголошення про взяття відповідної нерухомої речі на облік.
Стаття 271. Відмова в прийнятті заяви
1. Суд відмовляє в прийнятті заяви про передачу безхазяйної
нерухомої речі у власність територіальної громади, якщо вона не
взята на облік органом, який здійснює державну реєстрацію права на
нерухоме майно, або якщо заяву подано до закінчення одного року з
дня прийняття її на облік.
Стаття 272. Розгляд справи
1. Справа про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність
територіальної громади розглядається судом за участі заявника з
обов'язковим повідомленням усіх заінтересованих осіб.
Стаття 273. Рішення суду
1. Суд, встановивши, що нерухома річ є безхазяйною та взята
на облік органом, який здійснює державну реєстрацію прав на
нерухоме майно, а також що сплив один рік з дня взяття на облік
нерухомої речі, ухвалює рішення про передачу безхазяйної нерухомої
речі у власність відповідної територіальної громади.
Глава 9
РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ВИЗНАННЯ СПАДЩИНИ
ВІДУМЕРЛОЮ
Стаття 274. Підсудність
1. Заява про визнання спадщини відумерлою у випадках,
встановлених Цивільним кодексом України ( 435-15 ), подається до
суду органом місцевого самоврядування за місцем відкриття
спадщини.
Стаття 275. Зміст заяви
1. У заяві про визнання спадщини відумерлою повинно бути
наведено відомості про час і місце відкриття спадщини, про майно,
що становить спадщину, а також докази, які свідчать про належність
цього майна спадкодавцю, про відсутність спадкоємців за заповітом
і за законом, або про усунення їх від права на спадкування, або
про неприйняття ними спадщини, або про відмову від її прийняття.
Стаття 276. Відмова в прийнятті заяви
1. Суд відмовляє в прийнятті заяви про визнання спадщини
відумерлою, якщо орган місцевого самоврядування подасть заяву до
закінчення одного року з часу відкриття спадщини.
Стаття 277. Розгляд справи
1. Справа про визнання спадщини відумерлою розглядається
судом з обов'язковою участю заявника та з обов'язковим
повідомленням усіх заінтересованих осіб.
Стаття 278. Рішення суду
1. Суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом
відсутні, або спадкоємці усунені від права на спадкування, або
спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття,
ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу
її територіальній громаді за місцем відкриття спадщини.
|
