Кожна людина має право на розумне обмеження робочого дня, на відпочинок та оплачуваної періодичної відпустки (ст. 24 Декларація з прав людини від 10.12.1948 р.)
В нашій державі право на відпочинок, в тому числі оплачуваної відпустки, передбачено – Конституцією України, а саме в ст.. 45 «Кожен хто працює має право на відпочинок. Максимальна тривалiсть робочого часу, мiнiмальна тривалiсть вiдпочинку та оплачуваної щорiчної вiдпустки, вихiднi та святковіi днi, а також iншi умови здiйснення цього права визначаються законом». Тож Основний Закон дає посилання на закон. Тож гарантії та відносини, пов’язані з відпустками, встановлюють Кодекс законів про працю (КзпП), Закон України «Про відпустки» (надалі Закон) та інші законодавяі акти та підзаконні акти.
Право на оплачувану відпустку мають громадяни України, іноземці та особи без громадянства при умові офіційного оформлення трудових відносин.
Згідно ст..4 Закону існують наступні основні види відпусток: щорічні; додатковi вiдпустки у зв'язку з навчанням;  творча вiдпустка; соцiальнi вiдпустки; вiдпустки без збереження заробiтної плати. Окрім зазначених відпусток колективним (трудовим) договором можуть встановлюватись інші види оплачуваних відпусток.
Щорічна основна відпустка.
Мінімальна тривалість щорічної відпустки працівника – 24 календарних дня. Встановлення трудовим, колективним договором меншої тривалості основної відпустки, ніж це передбачено ч.1 ст.75 КЗпП, не дозволяється. Але такий розмір відпустки не розповсюджується на працівників, тривалість відпустки яких встановлюється інщими законодавчими актами. Однак тривалість відпустки таких категорій працівників не може бути меншою ніж передбачено ст.. 6 Закону.
Щодо обчислення стажу який дає право на отримання щорічної відпустки, то згідно ст.. 9 Закону, зараховуються:
1) час фактичної роботи 2) час, коли працiвник фактично не працював, але за ним згiдно з законодавством зберiгалися мiсце роботи (посада) та заробiтна плата повнiстю або частково (в тому числi час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звiльненням або переведенням на iншу роботу);3) час, коли працiвник фактично не працював, але за ним зберiгалося мiсце роботи (посада) i йому виплачувалася допомога по державному соцiальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної вiдпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирiчного вiку;4) час, коли працiвник фактично не працював, але за ним зберiгалося мiсце роботи (посада) i йому не виплачувалася заробiтна плата у порядку, визначеному статтями 25 i 26 цього Закону, за винятком вiдпустки без збереження заробiтної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирiчного вiку; 5) час навчання з вiдривом вiд виробництва тривалiстю менше 10 мiсяцiв на денних вiддiленнях професiйно-технiчних навчальних закладiв; 6) час навчання новим професiям (спецiальностям) осiб, звiльнених у зв'язку iз змiнами в органiзацiї виробництва та працi, у тому числi з лiквiдацiєю, реорганiзацiєю або перепрофiлюванням пiдприємства, скороченням чисельностi або штату працiвникiв; 7) iншi перiоди роботи, передбаченi законодавством.