|
Продюсер
Юрій Володарський
11 грудня 1958 р. - народився в Одесі актором, поетом, режисером,композитором,
сценаристом, фотографом та продюсером.
1973 р. - зняв свій перший чорно-білий фільм, але справа обернулася
великим скандалом.
1983 - 1989 р.р. - президент Одеської Гуморини.
1984 - 1996 р.р. - продюсер комік-трупи "Маски".
1987 р. - зробив перший вітчизняний музикальний кліп "Одеса
-Мама"
1991 р. - продюсер комедії "Сім днів з російською красунею"
1996 р. - продюсер журналу відеокоміксів "Каламбур"
2000 р. -зробив повнометражну мультиплікаційну пародію "Звірині
війни"
2001 р. - почав знімати комедійний серіал "Дружна сімейка",
прем'єра відбулася навесні 2002 року. Робота продовжується.
2002 р. - почав знімати серіал "Комедійний коктейль". Робота продовжується.
2002 р. 20 листопада - випустив першу серію "Золотої відеотеки
гумору."
Природжений продюсер.
Ю.Володарський: "Я ще зі школи був автором та
актором, поетом та композитором, фотографом та оператором, режисером та продюсером.
Чому автором і актором?
Тільки природжений сценарист та актор одночасно, може вигадати в восьмому
класі сценарій і сам його зіграти. Сценарій про те, як освідчитися в коханні
московській дівчинці, що приїхала до Одеси на літо.Ця дівчинка сказала, що не
вірить в справжнє кохання (мабуть, вона мала сенс), і зажадала від мене доказів.
Я розробив план. Мій товариш (він навчався у сьомому класі, і дівчата його не
побоювалися) повинен був запросити її у гості. Я піднімаюсь до нього через декілька
хвилин, двері відкриті, товариш робить вигляд, наче готує на кухні чай. Я заходжу
до кімнати.Вона дивується і підхоплюється з дивана. Я кажу:"Так ти не вірила в
те, що я тебе люблю? Ось тобі докази!" Сильним, але разом з тим, ніжним дотиком,
штовхаю її на диван, цілую в губи, потім розриваю одну, а тоді й другу бретельку на її сарафані... ну, і далі - як у всіх фільмах про любов, що йшли на широкому
екрані у всіх 14000 кінотеатрах країни. А далі, зазвичай, все було вирізано,
так що продовження я уявляв собі досить непевно. Спочатку все йшло за сценарієм.
Я зайшов до кімнати, вона встала з дивана і сказала:"А я знала, що ти прийдеш".
Такої репліки в моєму сценарії не було, але яка з актрис не помиляється під
час діалогу? Я штовхнув її на диван, дівчинка виявилася спортивною та, навіть,
не поворухнулася, я штовхнув сильніше з тим же результатом. Це поставило мій
сценарій під загрозу зриву.Тоді я навалився на неї всім тілом - це знов призвело
до нульового результату. Поцілунок теж не вдався, бо вона весь час відверталася.
Добре, вирішив я, перейду до бретельок. Точно за сценарієм, я схопив своєю мускулистою
(в дійсності - не зовсім) рукою бретельку. Вона не розірвалася. Я смикнув ще
раз - але, видно, за Брежнєва швейні фабрики працювали на совість, та й нитки
були міцнішими. Тоді я, забувши про все, обома руками почав смикати за цю гидку
бретельку. Дівчина абсолютно не чинила опору,більш того, вона й не могла цього
зробити, бо істерично реготала. Нарешті, відбулося! Я розірвав першу бретельку
і зрозумів, що на іншу просто не маю сили. В цей час, несподівано прийшла старша
сестра товариша, надавала всім стусанів і викинула з квартири.
Чому поетом та композитором?
Тому що, після вищезгаданих подій, дівчинка поїхала до Москви. А я, залишившись
ні з чим, переповнений почуттями, які називають "першим коханням", присвятив
їй вірші і відразу ж написав до них музику. Музика була дуже гарною та сумною,
але на запис платівки у мене грошей не було, і музику я забув практично відразу.
Вірші ж відправив їй в листі. У мене їх не залишилось. Пам'ятаю, там були рими,
на кшталт: "Я Вас любил. Чего не знаю?...Что я могу еще сказать"...І тому подібне.
У відповідь, я отримав від неї листа наступного змісту: "Юра! Прошу тебе, більше
мені не пиши. Я все одно твої листи не читаю. І твої вірші дуже схожі на якогось
поета...не пам'ятаю тільки якого...але це не важливо. Важливо, що я їх навіть
не читала... Я їх кинула у річку і відразу ж спалила". Вона приїздила до Одеси
ще один раз, через два роки. Ми обидва закінчили школу: я витягнувся вдвічі,
мабуть від того, що кожного ранку, під час сніданку, сумував за нею. А вона
стала вдвічі ширшою, мабуть від того, що довго стримувала свою любов до мене.
Тим не менше, я вдячний цій московській дівчинці за те, що навчився писати та забувати гарну музику, а також зрозумів, що таке погані вірші...
Чому фотографом та оператором?
Справа в тому, що з 4-го класу я відвідував гурток для фотографів та операторів.
У нас у школі був дуже популярний серед старшокласниць, молодий вчитель по фізиці
- Еммануїл Петрович. А просто кажучи, Моня. Кожна гарна дівчинка мріяла, щоб
він звернув на неї увагу. Навіть відмінниці спеціально не вчили завдання, щоб
Моня залишив їх після занять. Він знав про це, але часу на всіх не вистачало.
І отримати двійку в нього могли тільки найгарніші дівчата нашої школи. В моїй
особі вчитель знайшов зручний привід для підвищення рівня знань старшокласниць.
Моня пішов до заввуча й запропонував мою кандидатуру, як шкільного фотографа.
Як ви вважаєте, де організували лабораторію? Певна річ, у кабінеті фізики. Після
14.00, коли закінчувалися заняття, туди заходив я - в маленьку підсобку, де
була організована фотолабораторія, і двієчниці по одній, згідно Моніного списку
- безпосередньо в клас фізики і , звичайно, сам Моня. Після чого двері в кабінет
зачинялися, щоб не заважати працювати мені - шкільному фотографу. А далі - я
проявляв та друкував фотографії, Моня підвищував рівень знань старшокласниць,
а вони виходили після додаткових занять з великим задоволенням в очах. А у мене
розвинулась дуже гарна уява - справа в тому, що єдине віконце з підсобки до
класної кімнати Моня закривав клаптиком чорного паперу...
|
